Феміністична археологія — напрям у археології, який застосовує феміністичну перспективу для вивчення минулого. Вона зосереджується на аналізі ролі жінок, гендерних відносин та гендерної ідентичності в історичних суспільствах, а також на критиці традиційних методів археології, які можуть бути упередженими щодо чоловічого досвіду. Феміністична археологія розглядає стать у тандемі з іншими факторами, такими як сексуальність, раса чи клас. Вона критикує некритичне застосування сучасних західних норм і цінностей до минулих суспільств. Напрям також стурбований збільшенням представництва жінок у дисципліні археології та зменшенням андроцентричного упередження у полі.

Останніми роками феміністична археологія розширилася, включивши в себе міжсекторальний аналіз, наприклад, чорну феміністичну археологію, археологію корінних народів та постколоніальну археологію. Вона також почала приділяти більше уваги дослідженням домогосподарств, вивченню маскулінності та сексуальності.

Виникнення феміністичної археології Феміністична археологія спочатку виникла наприкінці 1970-х і на початку 80-х разом з іншими запереченнями проти епістемології, яку сповідує процесуальна школа археологічної думки, як-от символічна та герменевтична археології. Стаття Маргарет Конкі та Джанет Спектор 1984 року «Археологія та дослідження статі» резюмувала феміністичну критику дисципліни того часу: що археологи без проблем накладали сучасні західні гендерні норми на минулі суспільства, наприклад, у статевому розподілі праці; що контексти та артефакти, пов'язані з діяльністю чоловіків, такі як виробництво наконечників і різання на місцях убивств, були пріоритетними у часі дослідження та фінансуванні; і що сам характер дисципліни був побудований навколо чоловічих цінностей і норм. Наприклад, жінок зазвичай заохочували до лабораторних досліджень замість польових (хоча в історії дисципліни були винятки), а образ археолога будувався на уявленні про грубого, мужнього «ковбоя науки». У 1991 році дві публікації ознаменували появу феміністичної археології у великому масштабі: відредагований том Gengendering Archaeology, який зосереджувався на жінках у доісторії, і тематичний випуск журналу Historical Archaeology, який зосереджувався на жінках і гендері у постколумбовій Америці. За межами Америки феміністична археологія користувалася більш ранньою появою та більшою підтримкою серед більшої археологічної спільноти.

Ранні феміністичні дослідження Помітні проблеми, поставлені ранніми феміністськими археологами, серед багатьох інших тем стосувалися полювання та виготовлення кам'яних знарядь. Парадигма «Людина-мисливець» в антропології, названа на честь симпозіуму, проведеного в 1960-х роках деякими з найвидатніших імен в археології, розділила статевий поділ праці гомінідів між чоловічою та жіночою статями. Самці відповідали за полювання, і, імовірно, завдяки цій діяльності розвинули важливі еволюційні риси, такі як збільшення розміру мозку. Самки тим часом залишалися вдома і виховували дитинчат. Припущення, що лежить в основі цієї моделі, полягає в тому, що жінки були обмежені в певних видах діяльності через зниження мобільності внаслідок вагітності та їх ролі у вихованні маленьких дітей. Феміністські антропологи розкритикували цю модель як применшення еволюційного значення жінок на користь зображення їх суто як пасивних об'єктів відтворення і нічого більше. Едрієн Зілман, відслідковуючи еволюційні досягнення, які приписують самцям як мисливцям, зазначила, що збиральництво самок так само легко може пояснити такі адаптації.

Джоан Ґеро кинула виклик андроцентричним поясненням виготовлення інструментів на кількох рівнях. По-перше, поширене припущення, що виготовлення знарядь майже виключно асоціюється з чоловіками, майже напевно є хибним; принаймні, жінки набагато частіше виготовляли власні знаряддя праці в домашніх умовах, аніж чекали, поки чоловік зробить це за них. Аргумент на користь цього припущення, що чоловіки мають більшу силу верхньої частини тіла, був відкинутий Ґеро, яка вказала, що фізична сила не є обов'язковою якістю для того, хто вміє виготовляти кам'яні знаряддя праці. Крім того, Ґеро звернула увагу на те, що багато часу і коштів у дослідженнях приділяється найбільш «чоловічим» кам'яним знаряддям, таким як вістря, тоді як були відносно проігноровані кам'яні знаряддя, які, ймовірно, виготовлялися і використовувалися жінками, наприклад, утилітарні кам'яні пластини.

Феміністична та гендерна археологія З часів ранньої феміністичної критики археології гендерна проблематика набула величезної популярності в цій дисципліні. Однак більшість археологинь не сприймають ярлик «феміністичний». Розкол між гендерною та феміністичною археологією сформувався протягом 1990-х років. Гендерна археологія охопила широкий спектр досліджень, включаючи, але не обмежуючись, феміністичну роботу, яка використовує квір-теорію, теорію практики та теорію перформансу. Багато археологинь та археологів, які займаються гендерними дослідженнями, уникають ярлика «феміністка» в основному через сприйняття цього слова негативними конотаціями. Інші в цій дисципліні мають надто спрощене розуміння історії та цілей феміністичної археології, і, як наслідок, помилково змішують її з постмодернізмом. Деякі археологині виступають проти подальшого включення феміністської думки, яка за своєю суттю є політичною, в археологічні дослідження гендеру. Небагато робіт із гендерної археології активно займаються киданням патріархальних структур влади, крім виправлення андроцентричних історій. Феміністична археологія бере участь у складних і мінливих інтерпретаційних рамках, які використовують археологи та археологині: «Фемінізм — це політика, спрямована на зміну гендерних відносин влади». Відоми філософиня-феміністка Елісон Вайлі окреслює кілька вказівок, необхідних для проведення феміністської археології:

Сформулювати дослідницькі питання, спрямовані на людей, які страждають від систем нерівності, структурованих за статтю, щоб змінити такі умови. Феміністичні дослідження мають ґрунтуватися на досвіді жінок та інших груп, маргіналізованих звичайними гендерними структурами. Дослідниці та дослідники відповідати перед тими, кого стосуються їхні дослідження; ні в якому разі не повинні феміністські дослідження використовувати інших. Дослідниці-феміністки повинні займатися саморефлексією, визнаючи свої особисті соціальні позиції, інтереси та цінності та обговорюючи, як вони взаємодіють з їхніми дослідженнями.

На противагу цьому, гендерна археологія, яку не використовують феміністки, позбавлена таких характеристик. Наразі гендер є поширеною темою дослідження в археології серед нефеміністок. Такі дослідження зосереджуються на виявленні гендерних видів діяльності та матеріальної культури, а також на гендерних ролях давніх народів, але не подають себе у відверто політичному ключі. Нефеміністичні археологи та археологині не змушені позиціонувати себе в рамках своєї роботи або рефлексувати над тим, як їхня позиція впливає на їхню роботу. Дослідження гендеру незалежно від фемінізму, однак, не відповідає цілям ранніх досліджень і представляє гендер і стать у концептуально неповноцінний спосіб.

Постійний внесок феміністок в археологію Археологині-феміністки продовжують кидати виклик археологічним нормам і розширювати дослідження на нові інтелектуальні території. Вони виступають за включення альтернативних форм знання та представлення; наприклад, археологині-феміністки використовували епістемології темношкірих і корінних народів. Продовжується феміністична критика чоловічого характеру та організації археології.

Альтернативні форми пізнання та презентації Однією з важливих сфер досліджень феміністичних археологинь, як і деяких нефеміністок, є децентрація вестернізованих форм історії на користь альтернативних концепцій та інтерпретацій минулого, а також вивчення нетрадиційних способів передачі знань. Зростає кількість робіт, пов'язаних із залученням громад нащадків, наданням їм права голосу в археологічних дослідженнях та інтерпретаціях минулого. Громадський запит на надання громадам нащадків права голосу у суперечці щодо африканських могильників підкреслив важливість такого роду роботи. Проведено паралелі між феміністичною археологією та археологією корінних народів, зосереджуючи увагу на тому, як обидві працюють над тим, щоб зруйнувати чоловічу, білу, західну монополію середнього класу на доступ до знань про минуле. Цей тип роботи допомагає децентрувати привілейовану позицію західного знання, не позбавляючи його актуальності.

Крім того, феміністичні археологині використовували художню літературу, щоб допомогти отримати доступ до минулого. Це набуло форми п'єс, як це можна побачити в «Голосах червоних ліхтарів» заснованих на листах і щоденниках повій початку ХХ століття для дослідження проституції. Інший приклад можна побачити у вигаданій працівниці Лорі Вілкі, яка бере участь у Федеральному проекті письменників, вставленому в її археологічне дослідження афроамериканської акушерки на Півдні після емансипації. Джанет Д. Спектор інтерпретувала значення одного артефакту через вигадану розповідь у «Що означає це шило». Наратив вважається ефективним засобом, за допомогою якого археологи можуть створювати багатоголосі та більш доступні для широкого кола інтерпретації та презентації. Використання оповідання «демонструє, наскільки наратив є потужним інструментом для привнесення текстури, нюансів і гуманності в досвід жінок, як підтверджено археологією».

Перехресний аналіз Поширеною аналітичною технікою археологинь-феміністок (і деяких нефеміністок) є інтерсекційний аналіз, який, слідуючи твердженням темношкірих феміністок, які ведуть фемінізм третьої хвилі в США, стверджує, що гендер не може бути доступним сам по собі, а має вивчатися разом з іншими формами ідентичності. В історичній археології все більше досліджується зв'язок між статтю, расою та класом, але інші аспекти ідентичності, зокрема сексуальність, також вивчаються у зв'язку зі статтю. Міжсекторальний аналіз не обмежується феміністичною археологією, як показано на поширеному використанні гендерно-расово-класового методу дослідження ідентичності історичними археологами. Хоча багато таких досліджень зосереджено на білих жінках із середнього класу недавнього англо-американського минулого артикуляція гендеру з іншими аспектами ідентичності починає застосовуватися до індіанських жінок та афроамериканок. Робота Кетлін Діган про іспанські колоніальні об'єкти в США та Карибському басейні стала піонером руху вивчення гендеру в іспанських колоніях. Використання робіт чорношкірих феміністок, які привертають увагу до нерозривного зв'язку між гендером і класом у США, стало важливим кроком у просуванні використання інтерсекційного аналізу в археології. Міжсекторальний підхід зіткнувся з великою кількістю «опозиційної свідомості», яка втрутилася в потік панівної «феміністичної теорії», і викликів у перетині кордонів і переговорах з умовами приналежності до спільноти.

Чорна феміністична археологія Чорношкіра феміністична археологія є відносно новою в археологічній дисципліні, і в історичному контексті Північної Америки її очолювали переважно чорношкірі жінки. Вона зосереджується на перетині між расою, статтю та класом в інтерпретації американських археологічних пам'яток і відкидає відокремлення чи пріоритетність тієї чи іншої форми гноблення. Чорношкіра феміністична археологія значною мірою натхненна чорношкірою феміністською антропологією з додаванням археологічної теорії, введеної для створення «цілеспрямовано грубої та текстурованої аналітичної основи». Цей теоретичний підхід пов'язує сучасні концепції расизму та сексизму з минулим і встановлює зв'язки між впливами минулого та тим, як минуле вплинуло та сформувало сьогодення.

Внесок чорношкірих феміністок в археологію

Доісторична археологія