Ласло Немет (; 18 квітня 1901 — 3 березня 1975) — угорський прозаїк, есеїст, драматург і перекладач з чеської, англійської та російської мов. Дантист за професією.
Був автором книг есе (зокрема Magyarság és Európa з 1935 року та Az értelmiség hivatása з 1944 року), що містять бачення відродження Угорщини, засноване на ідеї морального самовдосконалення індивідів та домінуючої ролі селянства у створенні національної культури, а також теорію так званого третього шляху, що передбачає перетворення суспільства на безкласову спільноту освічених людей. Літературні твори Немета поєднували психологічний аналіз з елементами автобіографізму, містили критику соціальних і політичних умов міжвоєнного періоду.
Вибрані твори
Романи Людська комедія (1929) Gyász / Траур (1935) Bűn / Провина (1937) Огида (1947) Естер Егетл (1956) Irgalom / Милосердя (1965)
Драми Bodnárné (1931) II. József VII. Gergely Villámfénynél (1936) Pusztuló magyarok (1936—1946) Papucshős (1938) Erzsébet-nap (1940-46) Széchenyi (1946) Eklézsia-megkövetés(1946) Husz János(1948) Galilei (1953) Az áruló (1954) Petőfi Mezőberényben (1954) Apáczai (1955) A két Bolyai (1961) Csapda Gandhi halála Nágy próféta (verses) Utazás(1961) Nagy család Harc a jólét ellen(1964) Szörnyeteg
Нариси A minőség forradalma (1940) Készülődés (1941) Kisebbségben (1942) Sajkódi esték (1961) A kísérletező ember (1963)
Видання українською Провина. Роман. Дінпро, Київ, 1987
Примітки
Джерела
Pisarze świata. Słownik encyklopedyczny, wyd. PWN, 1999