Леоні́д Васи́льович Тома ( ) — український поет, прозаїк, драматург, перекладач, громадський діяч.

Життєпис Народився 7 квітня 1950 року в селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області Української РСР у сім'ї вчителів.

У 1967 році — закінчив великосорочинську середню школу.

У 1972 році — філологічний факультет Харківського університету. Мав підвищену стипендію за відмінні успіхи у навчанні — на другому курсі це допомогло уникнути виключення з університетуХомайко Ю. Універсальний літератор Леонід Тома// Літературна Україна. — 2020. — 14 квітня..

Журналістська і літературна робота Працював у заводській багатотиражці, в газетах «Вечірній Харків» та «Вечірня зірка».

З 1983 року — член Спілки письменників України.

Був старшим редактором Харківського телебачення — завідувачем літературно-драматичних передач; заступником головного редактора журналу «Березіль»; літературним редактором Культурно-просвітницького центру імені Леся Курбаса; літературним редактором Харківського академічного театру імені Тараса Шевченка.

З 2005 року — член Національної спілки журналістів України.

Станом на 2023 рік — редактор журналу «Харків» Побачив світ «Промінь Балаклійщини»: літературний вісник про любов, надію та перемогу // Українська літературна газета. — 2023. — 6 липня..

Живе в Балаклії.

Творчість і громадська діяльність Писати почав ще школярем.

Під час навчання в університеті відвідував Центральну літературну студію імені Павла Тичини при харківському відділенні Спілки письменників України, якою керували Григорій Гельфандбейн, Віктор Тимченко, Зельман Кац та Микола Шаповал.

У 1973 році — вперше опублікував свою поетичну добірку («Золоте листя») у збірнику «Акорди життя».

Автор віршів, поем, п'єс, оповідань, повістей, романів, статей, рецензій, кіносценаріїв, перекладів із польської та російської мов. Організатор мистецьких заходів.

У вересні 1986 року написав поему «Атомна хата» — про катастрофу на Чорнобильській АЕС.

У 1986 році був обраний першим головою Харківського культурологічного товариства «Спадщина».

Окремими виданнями вийшли поетичні збірки: «Ранок» (1976) «Поклик зорі» (1982) «Таємниця дороги» (1986) «Народження істини» «Дві природи» (1990) «Терен і лавр» «Преображення» (2004) «Вибране» (2007) «Терновий трансформер» (2010) «Гіркий дим Вітчизни» (2019) «Війна і ми» (2024)

Крім збірок поезій, твори Томи були опубліковані в кількох антологіях: «Поезія-80: збірник. Випуск 2» (1980) «З висоти поля: поезії українських радянських поетів» (1985) «Книга про Матір: українські поети XIX-XXI століть: антологія» (2003)

Автор п'єс «Нестор Махно», «Тарас Бульба», «Бродячі ангели», «Собор», «Віденські шахи в мавзолеї», «Чернігівець в Балаклії»; оповідань «Фотка на пам'ять», «Знає, та не скаже», «Соломина всесвіту»; повістей «Чорний дипломат», «Жменя піску над океаном», «Бронзовий келих і голова Гоголя»; романів «Миколині мандри землею і небом», «Хрест Андрія Первозваного»; книг про видатних українців «Володимир Вернадський», «Данило Апостол», «Петро Конашевич-Сагайдачний», «Микола Гоголь» та книг прози «Балаклійщина. Арсенал. Історія», «Небо на землі зникає» та інших.

У 1995 році видав історичний нарис «Великі Сорочинці» та буклет «Сорочинський ярмарок».

Лавреат премій імені Василя Мисика, імені Костянтина Гордієнка, імені Олекси Влизька (у 2019 році, за збірку «Гіркий дим Вітчизни») та Гран-прі фестивалю театрального мистецтва «Січеславна».

Твори Томи публікували літературні часописи «Київ», «Вітчизна», «Березіль». Його п'єси — ставили на сценах Києва, Харкова, Запоріжжя, Луганська.

Разом із директором Центру Леся Курбаса, актором і режисером Анатолієм Стародубом, переклав (вперше серед країн колишнього СРСР) українською п'єсу польського драматурга Славомира Мрожека «Любов у Криму». Загалом переклав з польської та російської мов понад двадцять п'єс, найчастіше на замовлення театрівЖулинський М. «А я зсередини загорівся поезією» (Відомий письменник з Харкова Леонід Тома відзначає своє 70-річчя) // Українська літературна газета. — 2020. — 7 квітня..

Автор сценарію до художнього фільму «Дума про Тараса Бульбу» (2009).

У лютому 2018 року написав різдвяну поему «Жито життя».

Станом на 2023 рік — керівник літературної студії «Промінь» в Балаклії.

Особисте життя Одружений з Любов'ю Тихоненко, вчителькою української мови та літератури.

Бібліографія

Таємниця дороги: вірші та поеми — Київ: Радянський письменник, 1986. — 143 с. Атомна хата: поема // Київ. — 1988. — № 1. Любіть Україну: Зошит-розмальовка для школярів. — Київ: Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, 1995. — 32 с. Великі Сорочинці: історичний нарис — Б.м.: Митець, 1995. — 16 с. Преображення: [поеми] — Харків: Митець, 2004. — 60 с. І сьогодні чую голос поета… [Про українського поета Станіслава Россоху: Нарис] // Слобідський край. — 2004. — 7 лютого. (№ 25). — С. 5. Вибране: твори. — Харків: Майдан, 2007. — 179 с. Фотка на пам'ять: [проза] // Українська літературна газета. — 2009. — 9 жовтня. — С.12. Микола Гоголь — Харків: Фоліо, 2009. — 128 с.

Терновий трансформер: [поезії]. — Харків: Майдан, 2010. — 260 с.

Володимир Вернадський — Київ: ПАТ «ДАК «Укрвидавполіграфія», 2012. — 128 с.

Микола Гоголь — Харків: ТОВ фірма «Антологія», 2013. — 128 с. Петро Конашевич Сагайдачний — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. — 119 c. Дзеркало і задзеркалля: художньо-публіцистична повість. — Харків: Майдан, 2013. — 196 с. Харківські графіті: повісті, оповідання. — Харків: Майдан, 2014. — 284 с. — ISBN 978-966-372-581-9 Фотка на пам'ять: оповідання // Українська літературна газета. — 2014. — 7 листопада. — С. 12.

Данило Апостол — Харків: Бібколектор, 2015. — 88 с. Харківська богема: голубий кінь в резерваціях соцреалізму // Харків. Lit. — 2015. — № 1. — С. 209. Чоловічок // Літературна Україна. — 2016. — 21 квітня. (№ 15). — С. 9. Жабокрюківський привид // Українська літературна газета. — 2016. — 24 червня. (№ 12). — С. 12-13. Так і не заспівали... // Літературна Україна. — 2016. — 13 жовтня. (№ 39). — С. 8-9. Знає, та не скаже: оповідання // Українська літературна газета. — 2017. — 13 січня. — С. 13. Гоголь (фрагменти поеми-симфонії) // Українська літературна газета. — 2017. — 24 березня. — С. 10. Соломина Всесвіту: оповідання // Літературна Україна. — 2017. — 20 квітня. — С. 9. Репортаж із «Азова»: поезії з війни // Літературна Україна. — 2017. — 26 жовтня. — С. 10. Золотому соняшнику України: вірш-присвята І. Драчу // Літературна Україна. — 2018. — 12 липня. — С. 3. Знак осягнення: [рецензія на книгу А. Жикол «Знак бекара: поезії»] // Літературна Україна. — 2018. — № 28 (9 серпня). — С. 7.

Любов у Хорлах: оповідання // Українська літературна газета. — 2019. — № 2. — С. 12-13. Жито життя: поема // Літературна Україна. — 2019. — 2 лютого. — С. 16. Син Українського Степу: пам'яті Василя Мисика // Українська літературна газета. — 2019. — 15 березня. (№ 5). — С. 4-5.

Хутірський літописець і письменницькі легенди: оповідання // Літературна Україна. — 2019. — 13 квітня. — С. 11. Провидність… аж до Миргородів: стаття // Українська літературна газета. — 2019. — 10 травня. — С. 3. У пошуках меча: [рецензія на книгу Данила Михайленко «Весна, що не стала «русской»] // Українська літературна газета. — 2019. — 24 травня. (№ 10). — С. 3. Срібний вік у кривому дзеркалі постмодернізму: галерея літпортретів епохи Срібного віку Влада Бондіані // Українська літературна газета. — 2019. — 19 липня. (№ 14). — С. 8-9. Усвідомлення гармонії прекрасного // Літературна Україна. — 2019. — 7 листопада. (№ 41-42). — С. 10. Бабине літо й дідова осінь: новела // Українська літературна газета. — 2019. — 20 грудня. (№ 26). — С. 15. Захищене любов'ю: рецензія // Українська літературна газета. — 2020. — 28 лютого. (№ 4). — С. 7. Десять віршів з Пітера: поезії // Українська літературна газета. — 2020. — 13 березня. — С. 12. «Нескучна історія» Миколи Жулинського, або Портрет в інтер'єрі епохи// Слово Просвіти. — 2020. — 23 липня. (№ 28-29). — С. 1, 9. Ключ до обрію: статті та есеї, що висвітлюють творчий та життєвий шлях визначного літературознавця, громадського та політичного діяча Миколи Григоровича Жулинського. — Харків: Майдан, 2020. — 134 с. — ISBN 978-966-372-792-9 Філософія серця // Українська літературна газета. — 2021. — 16 липня. (№ 14). — С. 20. Пергамент земний і небесний // Літературна Україна. — 2021. — 30 жовтня. (№ 22). — С. 11. Візантійський див і погибель з ним (Неополітична казка): [поезії] // Українська літературна газета. — 2021. — 19 листопада. (№ 23). — С. 11. ...І молодість душі: до 75-річчя Віктора Бойко // Українська літературна газета. — 2021. — 3 грудня. (№ 24). — С. 19. Ловитва невловимого: Микола Гриценко. «Лови», Київ, 2018, «Ярославів Вал» // Літературна Україна. — 2021. — 4 грудня. (№ 24). — С. 18. Королівство голих королів: [проза] // Українська літературна газета. — 2022. — 25 лютого. (№ 4). — С. 16.

Примітки

Джерела

Жулинський М. «А я зсередини загорівся поезією» (Відомий письменник з Харкова Леонід Тома відзначає своє 70-річчя) // Українська літературна газета. — 2020. — 7 квітня. За амальгамою — таїна людського буття: до 70-річчя від дня народження Леоніда Томи: біобібліографічне досьє / укладач: Ю.А. Новоселецька; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. — Полтава, 2020. — 20 с. Побачив світ «Промінь Балаклійщини»: літературний вісник про любов, надію та перемогу // Українська літературна газета. — 2023. — 6 липня. Хомайко Ю. Універсальний літератор Леонід Тома// Літературна Україна. — 2020. — 14 квітня.

Посилання Український письменник Леонід Тома презентував у Миргороді книги про війну// Сюжет міської телестудії «Миргород». — 2024. — 14 жовтня.