Моче, Мочика або прото-Чиму — доколумбова культура в Південній Америці, що існувала з 1 до 8 століття на узбережжі Перу. Як і у культури Чиму, спадкоємиці Моче, її центр розташовувався в районі міста Трухільйо. Південніше Моче жили носії культури Наска.
Історія
Моче населяли одинадцять долин з 24 узбережними річковими оазами, відокремлені одна від одної пустелями в посушливій прибережній смузі північного Перу. У зрошених долинах утворилися незалежні міста з власними правителями і священиками. Спочатку войовничі моче, що мешкали в долині маловодної річки Моче, поширили свій вплив на долину річки Чикама, а вже потім, спираючись на ресурси одразу двох долин, почергово розгромили усіх сусідів і встановили свій контроль над північноперуанським узбережжям від узгір'я Сієрра-Бланко, в районі річки Пакасмайо на півночі, до річки Непенья на півдні. Під владою моче опинилася територія в 20 тис. км², де проживали на той час 250—300 тис. осіб. Центром новоутвореної держави, володіння якої простяглися з півночі на південь на 1500 км, стало місто Моче. Потужними міськими центрами стали також сусідні з Моче поселення Галіндо, Уанкако (долина р. Віру), Пампа-де-Лос-Інкас (долина річки Санте) та Паньямарка (долина річки Непенья).
В подальшому постійно вели війни із сусідніми племенами. Як стверджують палеокліматологи, протягом 650—800 роках унаслідок масштабної посухи на півночі Перу в регіоні суттєво зменшилися ресурси родючих ґрунтів. У цей же період сталося кілька сильних і доволі руйнівних землетрусів. У результаті моче змушені були покинути колишню столицю і перенести свій політико-релігійний центр значно далі на північ, до Пампа-Гранде.
Тиск, що його здійснювали на моче з півдня представники цивілізації Уарі, змусив володарів Моче приступити до створення стратегічних запасів для можливого ведення виснажливої війни з добре організованим та озброєним ворогом. Крах держави Моче датують кінцем VIII ст.
Населення Люди невисокі на зріст, але кремезні, з видовженими головами. Чоловіки племені мали звичку носити довгі, хоча й не дуже густі бороди. Існував принцип етнічної сегрегації, в параметрах якого моче чітко ділили усіх людей на «своїх» (кольяна), «чужих» (кайяо) та нащадків від змішаних шлюбів — пайян.
Політично-соціальний устрій Попервах племена моче очолювали вожді-жерці. Згодом влада перейшла до військових вождів. Зрештою об'єднану державу очолював верховний вождь кіч (сі-кіч), який мав насамперед військову владу. Мали статус та виконували функції панівного прошарку суспільства (знаті) алаек (на кшталт губернаторів — можливо, нащадки колишніх самостійних вождів) — намісники чотирьох окремих долин, з яких складалася поліетнічна іригаційна спільнота Моче.
Далі йшли чі-кіч — «царські службовці»: цей статус мали чиновники, виробничі майстри, наглядачі, військовики, жерці (останні прикрашали свій одяг лисячими головами, оскільки лисиця вважалась у мочика символом святості й мудрості) тощо.
Наступний стан складали прості виробники й слуги. Внизу суспільної піраміди стояли раби (насамперед, із числа військовополонених).
Суспільство Моче носило суто патріархальний характер. Становище жінок було меншовартісним (окрім жриць) — мали виконувати домашню роботу (переносити вантажі, готувати їжу, ткати, доглядати дітей тощо) і догоджати своїм чоловікам.
Право Стабільність у суспільстві підтримувалася жорстокими законами: за дрібні правопорушення винному відрубували руку чи ногу, могли відрізати ніс чи губи, виколоти очі або навіть каструвати, за серйозні проступки забивали до смерті камінням. Усі ці покарання для більшого виховного ефекту завжди проводилися публічно.
Військова справа Військо моче складалося з загартованих вояків. Захистом слугували конічні шоломи (переважно у знаті) та невеличкі квадратні чи овальні щити. Вояки були озброєні булавами, сокирами, пращами, дротиками зі списокидалками та списами з мідними наконечниками.
В моче існував аналог «квіткових воєн», що розглядалися місцевим населенням як своєрідний тип людських жертвопринесень на користь божеств. У них брали участь мешканці сусідніх населених пунктів із числа місцевої еліти, оскільки простолюдини мали в цей час працювати на полях. Ставши навпроти один одного, дві такі армії завзято закидали супротивника камінням із пращ, після чого атакували супротивників урукопаш, чим більше в таких боях-змаганнях бувало убитих, поранених і покалічених, тим воно вважалося богоугоднішим. Як морально-матеріальну винагороду переможці цих сутичок отримували майно полонених, захоплених у процесі ритуального зіткнення.
Економіка
Землеробство Регулярні річкові повені дали змогу спорудили розгалужену мережу іригаційних каналів з площею зрошуваних полів близько 11500 км². Основною ресурсною базою них іригаційних комплексів були місцеві річки — Ламбаєке, Санья, Лече, Мотупе й Хекетепеке. Моче створили мережу широких магістральних каналів (їхні ширина й глибина сягали кількох метрів) та акведуків (найбільший з них у районі м. Аскона має 1400 м завдовжки і до 15 м заввишки). Поля розбивали на невеличкі ділянки — по 20 м² — з чітко визначеним водозабезпеченням
Землю удобрювали за допомогою гуано, вирощуючи кукурудзу, квасолю, картоплю, батат, арахіс, перець, гарбуз, солодку юку (маніок), бавовник, камоте, чиримою, гуанабано, гуаву, лукуму, папаю.
Інші види господарства Було розвинено тваринництво і птахівництво (лами, собаки, качки і навіть морські свинки, м'ясо яких моче уживали в їжу). Різноманітність у харчовий раціон привносили рибальство (молюски, краби і риба, насамперед анчоуси), звіробійний промисел, зокрема, морських левів й тюленів, збиральництво (дари моря і навіть пташині яйця) та полювання.
Транспорт Моче прокладали чудові дороги завширшки чітко 9,8 м, споруджували надійні мости й акведуки заввишки до 15 м. Простолюдини й раби ходили шляхами пішки, а знатних моче переносили у спеціальних паланкінах носії.
Ремесла У Моче були високо розвинені ремесла, одним з яких була обробка металів. Крім золота і срібла, вони вміли обробляти мідь. Їм були відомі способи виготовлення різних мідних сплавів, зокрема тумбага. Вони володіли технікою нанесення золота на мідні поверхні. В цілому, за технологіями культура Моче може бути порівняна з культурами мідної і бронзової доби в Європі та на Близькому Сході. Навчилися виплавляти з поверхових мідних руд (азуриту й малахіту) не тільки чисту мідь, а і прообраз майбутньої бронзи, додаючи для міцності у мідь арсен. З такого мідно-арсенового сплаву виготовлялися спеціальні долота (іноді з орнаментованим руків'ям) — один із перших в Америці досвідів використання металів не лише для задоволення культово-естетичних потреб, а й для виготовлення утилітарно-господарських знарядь праці.
Високорозвинутим ремеслом було і виробництво кераміки, що відрізнялася особливо наближеними до реальних форм виробами. Примітно, що вельми часто зустрічаються посудини у формі еротичних фігур, безліч питань викликає частота зображення гетеросексуального анального сексу. Для прикрашання керамічних виробів використовувалися фарби синього, чорного, червоного, коричневого, сірого, жовтого та білого кольорів 12-ти відтінків. На глиняних виробах доволі реалістично (до портретної схожості обличчя) зображені селяни й рибалки, лікарі й хворі, вояки і бранці (в момент, коли їм відрубують голови спеціальними ритуальними ножами), науковці й ткачі, музики й раби, жінки, зайняті хатнім господарством, чоловіки, які п'ють маїсове пиво (чичу) або роблять собі обрізання, навіть сексуальні сцени. Містить кераміка й усілякі картинки, що стосуються побутового життя: від зображень богів і об'єктів полювання, рибальства та збиральництва (олені, ропухи, мавпи, ягуари, пуми, риби, сови та інші птахи) — до культивованих ними рослин (різноманітні фрукти й овочі), човнів і будинків.
Моче виготовляли вишукані тканини з вовни й головним чином, з бавовнику.
Культура
Писемність У Моче не було власної писемності, проте піктографічні зображення, що збереглися, дозволяють відновити картину їх цивілізації.
Архітектура Виділяються, насамперед, масивні будівлі потужної столиці Моче (площа пам'ятки близько 60 га), руїни якої і досі зберігаються неподалік сучасного перуанського міста Трухільйо (нижня течія річки Моче).
Моче залишили після себе Піраміду Сонця (Huaca del Sol) і Піраміду Місяця (Huaca de la Luna), найбільші споруди, зведені в стародавній Південній Америці.
Піраміда Сонця була присвячена Аї-Апеку. Мала заввишки 48 м. Являє собою п'ять терасових уступів з масивною нижньою платформою розміром 250×140 м. За підрахунками науковців, для спорудження цього сонячного храму було витрачено 130—140 млн алобів (цеглин стандартної форми, виготовлених із висушеної глини та різаної соломи — своєрідної глинобитної цегли-сирцю). За свідченнями хроніста А. де ла Каланчі, у спорудженні піраміди брали участь 200 тис. індіанців. Проте за часів конкісти іспанці довідалися, що Сонцю моче жертвували золото, і це вирішило долю знаменитої піраміди. Іспанці, якими керував інженер-конкістадор Монтальва, за допомогою штучної греблі змінили у 1602 році русло річки Моче. Спрямувавши її води на піраміду, вони змили в такий спосіб 3/4 цього храмового комплексу, завдяки чому добре розжилися на золото.
Піраміда Місяця складалася із 14 млн адобів (заввишки 21 м), за розмірами значно поступалася Піраміді Сонця, проте мала шеститерасну форму. Рештки ритуальних споруд збереглися і в інших місцях колишньої держави Моче. Серед них — 57 пірамід релігійного комплексу Пакатнаму (в районі річки Хекетепекі), 20-метрова шестиступінчаста піраміда в долині річки Непенья.
Усі ці споруди моче вкривали пишними поліхромними розписами, які зображували призначених для жертвопринесення бранців, зв'язаних живими зміями, «бунт речей проти людей», з якими предмети-повстанці чомусь розпочали справжню війну.
В новій столиці — на території сучасної Пампа-Гранде — моче звели Велику Піраміду (Уака-Форталес), що являла собою своєрідний «дитинець» Пампа-Гранде, причому збудований у надзвичайно короткі строки. Загальна висота цієї піраміди — 54 м, параметри нижньої платформи — 270×185 м, однак найдивовижнішою є верхня платформа піраміди з гладенькими, майже прямовисними обривистими стінами 15-метрової висоти та просторими із багатим начинням житловими приміщеннями на її вершині. Знизу до верхніх приміщень вів лише один вузький пандус (круті суцільні сходи), чудово пристосований для оборони від можливого нападу знизу.
Скульптура Досягли вражаючих висот у мистецтві портретної скульптури. Їхні портрети відтворюють не лише достовірний образ людини, а й подають психологічну характеристику об'єкта.
Живопис Відомий завдяки розпису на посудинах і стінах храмів, а також зображенням на інших матеріалах. За реалізмом виконання, різноманітністю сюжетів і за кількістю зразків (натепер відомо про понад 100 тис. посудин) вазовий живопис моче дорівнюється живопису Стародавньої Греції. Значна частина присвячена батальним сценам, володарям. Лише з V ст. ця тематика — зникає.