Чапараль прибережних районів Каліфорнії (ідентифікатор WWF: NA1201) — неарктичний екорегіон середземноморських лісів та чагарників, розташований на південному заході Каліфорнії в США та на північному заході Нижньої Каліфорнії в Мексиці.
Географія Екорегіон чапаралю прибережних районів Каліфорнії охоплює прибережні тераси, рівнини та передгір'я, що простягаються уздовж узбережжя Тихого океану, на південному заході Каліфорнії (на південь від Санта-Барбари) та на північному сході Нижньої Каліфорнії. На сході прибережні рівнини обмежені горами та , однак деякі невисокі гірські хребти, розташовані ближче до узбережжя, такі як Санта-Моніка, та , є частиною цього екорегіону.
Крім того, екорегіон включає американський архіпелаг Чаннел та мексиканські острови Гвадалупе і Седрос, розташовані в Тихому океані, на захід від Каліфорнії та Нижньої Каліфорнії. Вулканічний архіпелаг Чаннел, розташований у , складається з восьми островів, з яких чотири північні острови (Анакапа, Сан-Мігель, Санта-Круз і ) є продовженням Поперечних хребтів, а чотири південні (Сан-Клементе, , і Санта-Каталіна) — продовженням Півострівних хребтів. Загальна площа архіпелагу становить 908,8 км². Ісла-Гвадалупе — це вулканічний острів, розташований за 241 км на захід від узбережжя Каліфорнійського півострова. Скелястий острів Ісла-де-Седрос розташований лише за 22 км від миса , найзахіднішої точки півострова Каліфорнія.
Гори Поперечних та Півострівних хребтів, розташовані на схід від прибережних рівнин, входять до екорегіонів чапаралю і рідколісь гір Каліфорнії та сосново-дубових лісів Сьєрра-де-Хуареса і Сьєрра-де-Сан-Педро-Мартира. Далі на схід, за горами Півострівних хребтів, лежить пустеля Сонора, а на південь від екорегіону, на території Каліфорнійського півострова — Нижньокаліфорнійська пустеля.
Клімат На більшій частині екорегіону домінує середземноморський клімат (Csa або Csb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується спекотним, сонячним і сухим літом та прохолодною, вологою зимою, а у деяких районах на півдні — напівпустельний клімат (BSk або BSh за класифікацією Кеппена). У Сан-Дієго, приблизно в центрі екорегіону, середня температура коливається від 14,1 °C у січні до 22 °C у серпні. Приблизно 344 дні на рік у Сан-Дієго температура є вищою за 16 °C, але лише протягом 25 днів вона підіймається вище 27 °C. Завдяки цьому клімат регіону є досить привабливим для людини.
Середньорічна кількість опадів в екорегіоні коливається від 150 до 300 мм, однак у горах Санта-Моніки та у пагорбах, що оточують , вона може досягати 600 мм. Кількість опадів значно коливається з року в рік. З пустель і гір на сході восени та взимку часто дмуть сильні теплі та сухі вітри, відомі як . Ці вітри часто викликають лісові пожежі. Хоча більшість типів рослинності, поширених в екорегіоні, включають рослини, адаптовані до пожеж, грози з блискавками в регіоні трапляються рідко, тому природні пожежі в екорегіоні спалахують нечасто, хоча і зазвичай доволі сильні.
Флора В межах екорегіону зустрічаються різноманітні рослинні угруповання, зокрема прибережні шавлієві чагарники, чапараль, прибережні луки, дубові, горіхові, кипарисові та соснові рідколісся, гірські хвойні ліси, а також прісні та солоні болота та інші водно-болотні угіддя. Основними рослинними угрупованнями регіону є шавлієві чагарники, чапараль та дубові рідколісся.
зустрічаються на терасах і в передгір'ях екорегіону, упереміж з чапаралем, дубовими рідколіссями, луками та . Цей різноманітний тип рослинності, який за останні століття став доволі рідкісним, характеризується невисокими, ароматичними, посухостійкими листяними чагарниками каліфорнійської чорної шавлії (Salvia mellifera), каліфорнійської білої шавлії (Salvia apiana), духмяної шавлії (Salvia clevelandii), шавлії Мунца (Salvia munzii), каліфорнійського полину (Artemisia californica), (Eriogonum fasciculatum), (Encelia californica), каліфорнійського тойона (Heteromeles arbutifolia) та (Rhus integrifolia).
У невисоких горах регіону, зокрема в горах Санта-Моніка, зустрічається багато інших чагарників, таких як сіра шавлія (Salvia leucophylla) та (Diplacus longiflorus). На півдні регіону, зокрема у Нижній Каліфорнії, зустрічається багато кактусів та сукулентів. Серед сукулентних рослин, поширених в екорегіоні, слід відзначити (Agave shawii), (Dudleya caespitosa) та (Bergerocactus emoryi), а також різні види опунцій (Opuntia spp.), юк (Yucca spp.) та дудлей (Dudleya spp.). У прибережних районах екорегіону зустрічається багато ендемічних рослин, таких як сан-дієгська колюча м'ята (Acanthomintha ilicifolia), (Ambrosia pumila) та (Ferocactus viridescens).
Вище від берегової лінії, на висоті понад 300 м над рівнем моря, схили густо вкриті чагарниками чапаралю. Як правило, чапараль зустрічається на більших висотах, ніж шавлієві чагарники, однак він також трапляється у прибережних районах, у місцевостях з глибоким ґрунтом та підвищеною вологістю. Основу чапаралю, поширеного в екорегіоні, складають кущі каліфорнійського шамізу (Adenostoma fasciculatum), різних видів мучниці (Arctostaphylos spp.) та червонокорінника (Ceanothus spp.). У горах Санта-Моніка поширені чагарники (Arctostaphylos glandulosa) та (Arctostaphylos glauca). Серед інших рослин, характерних для чагарників чапаралю, слід відзначити (Hesperoyucca whipplei), (Cercocarpus betuloides), (Garrya fremontii) та (Adenostoma sparsifolium).
Як шавлієві чагарники, так і чагарники чапаралю пристосовані до регулярних пожеж, що спалахують з частотою від 20 до 40 років. Ці угруповання включають багато пристосованих до пожеж видів, які швидко відновлюються з кореня або проростають з насіння. Деякі рослини десятиліттями перебувають у стані спокою, проростаючи та квітнучи лише під впливом вогню. Відмінність чапаралевих та шавлієвих чагарників полягає у тому, що прибережні шавлієві чагарники активні передусім під час прохолодної вологої зими, а під час сухого літа вони переважно скидають листя. Натомість чагарники чапаралю більш стійкі до посухи та часто мають склерофільне вічнозелене листя.
Колись більшу частину передгір'їв та рівнин екорегіону, зокрема Лос-Анджелеську рівнину та долину , вкривали великі масиви та , у яких домінували каліфорнійські вічнозелені дуби (Quercus agrifolia) та долинні дуби (Quercus lobata). Каньйонові дуби (Quercus chrysolepis) частіше зустрічалися у гірських районах. У передгір'ях і долинах в північній частині регіону колись зустрічалися ліси (Juglans californica).
Серед дубових саван і луків подекуди зустрічаються , що наповнюються водою навесні. Рослинні угруповання, пов'язані з цими сезонними водоймами, включають понад 30 ендемічних видів рослин, зокрема (Orcuttia californica). Один з підвидів , Limnanthes alba ssp. parishii зустрічається лише поблизу ефемерних водойм в горах . Найближчі міцезростання цього виду знаходяться за 1300 км північніше, у горах .
Уздовж річок, що протікають територією регіону, раніше росли прибережні рідколісся, у яких зростали верби Гудінга (Salix gooddingii), червоні верби (Salix laevigata), арройські верби (Salix lasiolepis), (Populus fremontii), (Platanus racemosa), каліфорнійські вічнозелені дуби (Quercus agrifolia), тропічні ясени (Fraxinus uhdei), ромболисті вільхи (Alnus rhombifolia) та американські суничники (Arbutus menziesii). В їх підліску росли різноманітні трав'янисті рослини, кущі та лози, зокрема каліфорнійські лаври (Umbellularia californica) та тихоокеанський отруйний плющ (Toxicodendron diversilobum). Багато диких тварин, поширених в екорегіоні, залежать від прибережних екосистем.
У гірських районах на висоті понад 1800 м над рівнем моря поширені гірські хвойні ліси, подібні до тих, що зустрічаються у горах Поперечних хребтів. Їх основу складають сосни Ламберта (Pinus lambertiana), жовті сосни (Pinus ponderosa), сосни Джеффрі (Pinus jeffreyi), сосни Култера (Pinus coulteri) та каліфорнійські річкові кедри (Calocedrus decurrens). Також у цих рідколіссях зростають каліфорнійські чорні дуби (Quercus kelloggii), каньйонові дуби (Quercus chrysolepis) та чагарники мучниці (Arctostaphylos spp.).
У деяких гірських частинах екорегіону зустрічаються ендемічні види дерев. Так, рідкісні сосни Торрея (Pinus torreyana) ростуть лише серед прибережних скель у поблизу Сан-Дієго та у прибережних районах на острові в архіпелазі Чаннел. Іншим прикладом є кипарис Текате (Hesperocyparis forbesii), який зустрічається лише у кількох місцевостях на американсько-мексиканському кордоні. Цей вид кипарису росте лише на вилугованих ґрунтах, що утворилися внаслідок ерозії габро.
Острови Чаннел переважно вкриті шавлієвими чагарниками та чапаралем. На них також зустрічаються дубові рідколісся, у яких зростають рідкісні та ендемічні види (Eriogonum spp.) та дудлеї (Dudleya spp.), ендемічні острівні дуби (Quercus tomentella), (Ceanothus arboreus) та (Malva assurgentiflora), а також майже ендемічні єпископські сосни (Pinus muricata). Ендеміками цих островів є також рідкісні реліктові (Lyonothamnus floribundus), які колись зустрічалися на континенті, однак наразі зростають лише на архіпелазі Чаннел. На островах Гвадалупе та Седрос ростуть майже ендемічні монтерейські сосни (Pinus radiata). Ендеміками Гвадалупе є дуже рідкісні (Brahea edulis) та гвадалупські кипариси (Hesperocyparis guadalupensis), а ендеміками Седросу — седроська шавлія (Salvia cedrosensis) та (Eriogonum molle).
Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити південного чорнохвостого оленя (Odocoileus hemionus fuliginatus), великовухого зайця (Lepus californicus), каліфорнійського кролика (Sylvilagus bachmani), пустельного кролика (Sylvilagus audubonii), західну сіру вивірку (Sciurus griseus), каліфорнійського ховраха (Otospermophilus beecheyi), гоферчика Ботти (Thomomys bottae), сан-дієгського кенгурового стрибуна (Dipodomys simulans), західну врожайницю (Reithrodontomys megalotis), дрібну торбомишу (Perognathus longimembris), (Peromyscus gambelii), північнонижньокаліфорнійську оленячу мишу (Peromyscus fraterculus), піньйонову мишу (Peromyscus truei), чагарникову мишу (Peromyscus boylii), каліфорнійську мишу (Peromyscus californicus), каліфорнійську полівку (Microtus californicus), прикрашену мідицю (Sorex ornatus) та північного широколапого крота (Scapanus latimanus).
Серед великих хижаків, поширених в регіоні, слід відзначити (Puma concolor couguar) та руду рись (Lynx rufus), а серед дрібніших хижих ссавців — койота (Canis latrans), сіру лисицю (Urocyon cinereoargenteus), довговуху лисицю (Vulpes macrotis), довгохвосту ласицю (Neogale frenata), американського борсука (Taxidea taxus), смугастого скунса (Mephitis mephitis), західного плямистого скунса (Spilogale gracilis), північноамериканську котофредку (Bassariscus astutus) та звичайного ракуна (Procyon lotor). На берегах річок зустрічаються канадські бобри (Castor canadensis) та болотяні ондатри (Ondatra zibethicus). Ендеміками прибережних рівнин екорегіону є кенгурові стрибуни Стівенса (Dipodomys stephensi), а майже ендемічними їх представниками — великовухі лісові хом'яки (Neotoma macrotis), прудкі кенгурові стрибуни (Dipodomys agilis) та сан-дієгські торбомиші (Chaetodipus fallax).