Памела Сюзетт Грієр (; , Вінстон-Сейлем, Північна Кароліна, США) — американська акторка та співачка, здобула популярність завдяки зніманню у блексплуатаційних фільмах 1970-х років про жінок у в'язниці виробництва American International Pictures і New World Pictures. Квентін Тарантіно назвав її першою героїнею бойовика (хоча багато хто вважає, Чжен Пейпей має цю відзнаку). Серед її нагород номінації на премії «Еммі», «Золотий глобус», Гільдії кіноакторів, «Супутник» і «Сатурн».
Стала знана завдяки головним ролям у фільмах «Коффі» (1973) та «Фоксі Браун» (1974); серед інших помітних ролей цього періоду — «Дім великої ляльки» (1971), «Жінки в клітках» (1971), «Велика клітка для пташок» (1972), «Чорна мама, біла мама» (1973), «Кричи, Блакула, кричи» (1973), «Арена» (1974), «Красуня Шиба» (1975), «Бактаун» (1975) і «Фрайді Фостер» (1975). Зіграла головну героїню в кримінальному фільмі Квентіна Тарантіно «Джекі Браун» (1997) майже через три десятиліття після її першої головної ролі. З'являвся у стрічках «Втеча з Лос-Анджелеса» (1996), «Марс атакує!» (1996), «Королеви вбивства» (1999), «Священний дим», (1999), «Кістки» (2001), «Просто Райт» (2010), «Ларрі Краун» (2011) і «Чирлідерки» (2019).
На телебаченні зіграла Елеонору Вінтроп у комедійно-драматичному серіалі Showtime «Лінкс» (1998—2000), Кейт «Кет» Портер у драматичному серіалі Showtime «Секс в іншому місті» (2004—2009) та Констанцію Террі у ситкомі ABC «Благослови цей безлад» (2019—2020). Отримала високу оцінку за роботу в мультсеріалі «Назавжди щасливі: Казки для кожної дитини» (1999).
«IndieWire» назвав її однією з найкращих акторок, яких ніколи не номінували на «Оскар».
Ранні роки
Народилася 26 травня 1949 року в Вінстон-Сейлемі, штат Північна Кароліна, в сім'ї Гвендолін Сільвії (до шлюбу Семюелс), домогосподарки та медсестри, та Кларенса Ренсома Грієра-молодшого, який працював механіком і технічним сержантом у ПС США. У неї є одна сестра і один брат. Грієр сказала, що вона чорношкірого, латиноамериканського, китайського, філіппінського та шаєнського походження. Виховувалась католичкою, а пізніше охристилася як методист.
Через військову кар'єру батька сім'я часто переїжджала. 1956 року вони переїхали до Свіндона в Південно-Західній Англії, Велика Британія, де батько працював на базі ПС. За словами Грієр, її сім'я була однією з небагатьох чорношкірих у місті, хоча не пригадувала, щоб вони стикалися з расизмом чи сегрегацією порівняно зі США: «Їм було байдуже, що я темношкіра, оскільки вони не виховувались в ненависті до чорношкірих. Натомість їх виховували ненавидіти німців… У США, особливо на півдні, ми не могли зупиняти автобуси, ми не могли їсти в певних ресторанах. До 1969 року були універмаги, в яких нам з батьком навіть не дозволяли приміряти одяг».
1958 року сім'я повернулася до США, коли батька перевели на базу ПС Тревіс у Каліфорнії, зрештою оселився в Денвері, штат Колорадо, поблизу бази ПС Лоурі. Грієр провела частину дитинства на буряковій фермі її бабусі та дідуся по материнській лінії в сільській місцевості Вайомінгу, де їхні предки оселилися після втечі на захід через підпільну залізницю, щоб уникнути рабства. Навчалася у школі Денвера, залучалася до театральних постановок, а також брала участь у конкурсах краси, щоб зібрати гроші на навчання в коледжі Метрополітен-Стейт.
Кар'єра
1967 року переїхала до Лос-Анджелеса, Каліфорнія, де спочатку знайшла роботу комутаторкою у American International Pictures (AIP). Вважається, що її помітив режисер Джек Гілл, і вона отримала ролі у фільмах Роджера Кормана про жінок у в'язниці, як-от «Дім для великої ляльки» (1971), «Жінки в клітках» (1971) і «Велика клітка для пташок» (1972). Маючи контракт з AIP, вона знялася у низці блексплуатаційних фільмів початку 1970-х років, граючи сміливих, наполегливих жінок, починаючи з ролі медсестри, яка прагне помститися торговцям наркотиками, у стрічці Гілла «Коффі» (1973). Фільм, сповнений типових для цього жанру елементів сексуального та насильницького характеру, став касовим хітом. Грієр вважається першою афроамериканкою, яка зіграла головну роль у бойовику, оскільки головними героями попередніх блексплуатаційних фільмів були чоловіки. У рецензії на «Коффі» критик Роджер Еберт похвалив стрічку за правдоподібну головну жіночу роль. Він зазначив, що Грієр була акторкою з «гарним обличчям і дивовижною формою» зі своєрідним «фізичним життям», якого бракує багатьом іншим привабливим
Зіграла подібних персонажок у фільмах AIP «Фоксі Браун» (1974), «Красуня Шиба» та «Фрайді Фостер» (обидва — 1975). Пізніше у 1970-х роках після зникнення блексплуатаційного кіно з'являвся в менших ролях протягом багатьох років. У 1980-х отримувала дедалі масштабніші персонажні ролі, зокрема повію-наркоманку у «Форті Апач, Бронкс» (1981) і відьму у фільмі «Щось страшне настає» (1983). 1985 року дебютувала на театральній сцені у виставі Сема Шепарда «Дурень від кохання» в Театральному центрі Лос-Анджелеса.
Повернулася до кіно як партнерка Стівена Сігала у фільмі «Над законом» (1988). У 1985—1989 роках неодноразово грала в серіалі «Поліція Маямі», а також була гостею в серіалах «Мартін», «Нічний суд» і «Принц із Беверлі-Гіллз». У 1986—1988 роках грала постійну роль у серіалі «Історія злочинів». Її роль у «Ракеті „Гібралтар“» (1988) скасували через побоювання режисера Деніела Петрі щодо «наслідків міжрасових любовних сцен». Вона з'являлася в серіалах «Сіндбад», «Хроніки Престона», «Шоу Косбі», «Шоу братів Веянсів» і «Безумне телебачення». 1994 року знялася у кліпі на пісню «Doggy Dogg World» Snoop Dogg.
Наприкінці 1990-х років була в акторському складі серіалу «Лінки» від Showtime. 1996 року з'явилася у фільмі Джона Карпентера «Втеча з Лос-Анджелеса» і 1997 року в головній ролі в «Джекі Браун» Квентіна Тарантіно, фільмах, які частково віддавали данину її фільмам 1970-х років. За роботу у фільмі Тарантіно була номінована на численні нагороди. Грієр з'явилася в серіалі «Секс в іншому місті» на Showtime, де зіграла Кіт Портер. Серіал тривав шість сезонів і завершився в березні 2009 року. Грієр час від часу знімається в таких телевізійних серіалах, як-от «Закон і порядок: Спеціальний корпус».
2010 році почала з'являтися в постійній ролі в популярному науково-фантастичному серіалі «Таємниці Смолвіля» як лиходійка Аманда Воллер, також знана як Біла Королева, головна агентка агентства таємних операцій Checkmate. У фільмі «Ларрі Краун» 2011 року зіграла подругу і колегу героїні Джулії Робертс.
2010 року написала мемуари «Фоксі: моє життя в трьох актах» разом з Андреа Каган.
2011 року здобула почесний ступінь доктора гуманної літератури в Університеті Меріленда Східного узбережжя. Того ж року стала почесним доктором наук Ленгстонського університету.
2012 року журнал «Essence» писав: «Героїні, яких зіграла Грієр, були настільки революційними, що жінки, як повідомляється, стояли на стільцях й аплодували».
Заснувала Громадський сад Пем Грієр й освітній центр з Національним музеєм мультикультурної західної спадщини. Мета — навчити людей органічного садівництва, здоров'я та харчування. 2011 року музей назвав свій перший сад на її честь.
У січні 2018 року Грієр повідомила, що на основі її мемуарів готується байопік «Пем».
У квітні 2022 року Turner Classic Movies оголосила про четвертий сезон свого подкасту «The Plot Thickens», який присвячений життю та кар'єрі Грієр. 2023 року знялася у фільмі «Кориця» та «Кладовищі домашніх тварин: Криваві сліди».
Особисте життя 1969 року познайомилась з баскетболістом Фердинандом Льюїсом (Лью) Алсіндорою. На початку їхніх стосунків він прийняв іслам і змінив своє ім'я на Карім Абдул-Джаббар. Він зробив пропозицію Грієр за умови, що вона прийме іслам. Грієр відмовилася, і того ж дня він одружився з іншою жінкою.
1973 року познайомилася з коміком Фредді Принцем. Їхні стосунки йшли до шлюбу. Принц хотів від неї дитини, але Грієр відмовилась, остерігаючись депресії та наркотичної залежності, яку пережив Принц. Після розриву вони підтримували зв'язок. Вона була однією з останніх людей, з якими Принц спілкувався перед своєю смертю 1977 року.
Познайомилася з коміком Річардом Прайором через стосунки з Принцем; вони почали зустрічатися після того, як їх обох взяли на роль у фільмі «Блискавка» 1977 року. Вона допомагала Прайору навчитися читати і намагалася позбавити його від зловживання наркотиками. Після шести місяців без наркотиків у нього стався рецидив. У своїх мемуарах Грієр згадувала, як її сексуальні стосунки з Прайором спричинили проникнення кокаїну в її організм. Грієр сперечалася з Прайором щодо захисту її здоров'я, але той відмовився використовувати презерватив. 1977 року Прайор одружився з Деборою Макгвайр, у період стосунків з Грієр.
Мала стосунки з Джиммі Вілером, промоутером боксу, ведучим музичної телепередачі «Soul Train» Доном Корнеліусом і баскетболістом Вілтом Чемберленом. 1998 року заручилася з керівником RCA Records Кевіном Евансом, але заручини розірвали 1999 року.
1988 року Грієр діагностували рак шийки матки четвертої стадії, і за прогнозами лікарів їй залишалося жити 18 місяців. Завдяки інтенсивному лікуванню вона одужала і відтоді перебуває в стані ремісії.
Живе на ранчо в Колорадо.
Близька з актором і протестантським служителем Роузі Грієром, хоча спростовує чутки про романтичний зв'язок.
Визнання За її культурний внесок протягом кар'єри відзначена нагородою за життєві заслуги на Фестивалі чорного кіно у Торонто 2024 року.
До Дня Святого Валентина 2024 року Квентін Тарантіно віддав шану Грієр, відкривши кав'ярню «Los Feliz», де є тезка персонажки в її виконанні у фільмі «Коффі».
Фільмографія
Дискографія
Long Time Woman (1971, з фільму «Дім великої ляльки») Communication Боббі Вомака (1971, бек-вокал) Understanding Боббі Вомака (1972, бек-вокал)
Бібліографія
2010: Foxy: My Life in Three Acts ().
Визнання
Нагороди
1998: Премія Товариства кінокритиків Сан-Дієго за найкращу жіночу роль — Джекі Браун 1999: Нагорода за досягнення в кар'єрі на Фестивалі чорного кіно в Акапулько 2000: Премія Чапнівало за найкращу жіночу роль — Джекі Браун 2001: Кінофестиваль у Хай-Фоллзі Нагорода Сьюзен Б. Ентоні «Невдача неможлива» 2003: Нагорода за особливі досягнення в кіно 2008: Міжнародний кінофестиваль RiverRun отримав нагороду «Майстер кіно». 2012: Національний багатокультурний західний музей спадщини . 2018: Премія 20/20 за найкращу жіночу роль — Джекі Браун 2018: Почесна нагорода Каталонського міжнародного кінофестивалю «Машина часу». 2018: Міжнародний кінофестиваль Tallgrass Ad Astra Award
Номінації
1997: Премія Awards Circuit Community Award за найкращу жіночу роль у головній ролі — Джекі Браун 1998: Премія Асоціації кінокритиків Чикаго за найкращу жіночу роль — Джекі Браун 1998: Премія «Імперія» за найкращу жіночу роль — Джекі Браун 1998: Премія «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль — мюзикл або комедія — Джекі Браун 1998: NAACP Image Award за найкращу жіночу роль у кіно — Джекі Браун 1998: Асоціація Інтернет-фільмів і телебачення за найкращу драматичну акторку — Джекі Браун 1998: Премія «Супутник» за найкращу жіночу роль — мюзикл або комедія — Джекі Браун 1998: премія «Сатурн» за найкращу жіночу роль — Джекі Браун 1998: Премія Гільдії кіноакторів за найкращу акторку в головній ролі — Джекі Браун 1999: NAACP Image Award за найкращу акторку в комедійному серіалі — Лінки 2000: NAACP Image Award за найкращу акторку в комедійному серіалі — Лінки 2000: Денна премія «Еммі» за кращого виконавця в анімаційній програмі — Назавжди щасливі: Казки для кожної дитини 2002: Премія «Чорна котушка» за найкращу жіночу роль у фільмі Кістки. 2002: NAACP Image Award за найкращу акторку в телефільмі, міні-серіалі або спеціальному драматичному фільмі — 3:00 2002: Премія Black Reel за найкращу жіночу роль у мережевому/кабельному серіалі — 3 ранку 2003: NAACP Image Award за найкращу акторку другого плану в драматичному серіалі — Закон і порядок: Спеціальний корпус