Офіційною датою заснування Курська вважають 1023 рік, саме він згадується в пам'ятці писемності «Житіє Феодосія Печерського», написаній Нестором Літописцем в XI столітті.
Походження назви міста Існує кілька варіантів походження назви Курська, згідно з першою версією, назва походить від струмка Кур, оскільки місто розташоване в тому місці, де струмок впадає в річку Тускар. За переказами, раніше Кур був повноводною річкою, якою могли ходити судна.
Друга версія висловлює припущення, що назва міста пов'язана з тим, що раніше в цій місцевості мешкало багато куріпок.
Згідно з третьою версією, назва походить від слова курка, яких здавна розводили на Курській землі, як доказ наводяться назви найближчих сіл, які мають «курячі назви».
Згідно з четвертою версією, древній Курськ перебував у місці переходу торгового шляху «з варяг у греки». Старонорвезькою мовою «кур» означає «поселення», тому цілком імовірно, що саме варяги, або вікінги могли бути засновниками Курська.
Найдавніші мешканці Курської землі
До нашої ери На території Курська вже були поселення людей у XX—XV тисячоліттях до нашої ери, сліди існування яких виявили в районі вулиць Польової та Котлякова. У цей час у Європі був великий льодовик, частина якого захопила і Курську землю, яка на той момент була вкрита болотистою тундрою. Перші жителі жили в землянках і полювали на мамонтів.
В епоху неоліту льоди відступили з Європи, що змінило клімат Курської області, тепер люди селилися біля річок. Розвивалося полювання та рибальство. Стоянки тієї епохи виявлені в деяких селах і в самому Курську.
З настанням бронзової доби з'явилися нові заняття людей, такі як скотарство і землеробство, поселення переміщалися з місця на місце. Стоянки були виявлені по річках Сейм та Тускар. Поховання бронзової доби були виявлені в центрі Курська, датуються II тис. до нашої ери. Поховання належали племенам катакомбної культури. До другої половини II тисячоліття до нашої ери на Курській землі з'явилися племена сосницької культури, можливі праслов'яни.
У період раннього заліза (займає 1000 років) жителі східної частини Курської області займалися скотарством, а західної — землеробством. Почалася виплавка заліза із численних родовищ.
З VII до V століття до нашої ери виникли селища з укріпленнями, наприклад: з ровами, стінами, валами, що говорить про можливі конфлікти і, отже, розкладання первісного ладу.
Пізніше (VI—V століття) при гирлі річок Тускар і Кур виникла перша фортеця, яка захищала тодішніх жителів Курська від ворогів, можливо, навіть 2500 років тому місто мало сучасну назву.
Однак перша фортеця довго не проіснувала, населення покинуло місто у зв'язку із сарматською навалою.
Наша ера
Незважаючи на навалу, у першій половині I тисячоліття в північній частині та на заході Курської області мешкали племена черняхівської культури, яка замінила собою зарубинецьку. Багато істориків дореволюційного часу пояснювали зміну, що черняхівці були войовничим народом і були скіфами.Однак не всі погоджуються з цією думкою, деякі історики вважають, що черняхівці мали праслов'янське походження.
Пізніше гуни привели черняхівську культуру до занепаду, але зуміли знищити її. На території Курського краю поселення цієї культури проіснували до V—VI століть, проте, можливо, останні черняхівські поселенці злилися з в'ятичами і стали називатися сіверянами. Пізніше на Курській землі з'явилася колочинська культура, представники якої були асимільовані слов'янськими племенами до VIII ст.
Можна припустити, що у IX столітті Курськ вже був містом, як центр промисловості та торгівлі.
Заснування міста Офіційною датою заснування Курська прийнято вважати 1032, саме ця дата згадується в пам'ятці писемності «Житіє Феодосія Печерського», написаній Нестором Літописцем у XI столітті. Однак є сумніви щодо достовірності цієї дати, оскільки її не було в початковому тексті праці літописця, вона була додана через 4 століття після написання.
Згідно з результатами археологічних розкопок, можна припустити, що Курська фортеця була заснована в 982—984 роках, під час правління Володимира Святославовича та розташовувалася на території сучасної Червоної площі міста.
У «Житії Феодосія Печерського» описано яким було місто на той час. Він керувався намісниками князя з Києва, у ньому були добре розвинені торгівля та ремесло, серед ремісників виділялися ковалі, які робили різні предмети військового та господарського призначення.
Курське князівство За даними Лаврентіївського літопису і «Повісті временних літ» у 1095 (можливо, воно могло бути засноване в 1068, 1077, 1093 або 1094) році утворилося Курське князівство. Першим князем став син Володимира Мономаха Ізяслав Володимирович. Він створив фортецю в місті і Курськ став важливим форпостом Київської Русі. Деякий час воно було предметом суперечки між переяславським та північним князівствами, але в результаті другі перемогли. У 1137—38 містом керував Гліб Ольгович, а в 40-х рр. XII століття Курськом володів новгород-сіверський князь Святослав Ольгович, пізніше його посаду зайняв його старший син Ігор Святославич, 1237 (або 1239) він був спустошений монголами, проте, ймовірно, курські князі були до 1278 року.
Монгольська навала Перша зустріч курських воїнів із монголами відбулася на річці Калці у 1223 році, куди голова Курського князівства Олег привів на місце битви свою дружину. Російські війська зазнали поразки через неузгодженість дій. Через зовсім небагато часу полчища Батия пройшли російськими землями, знищуючи все на своєму шляху. Курськ був узятий штурмом і спалений монголами в 1237 чи 1239 році. У літописах немає даних про руйнування Курська, проте є відомості, що в місті збирав данину жорстокий баскак Ахмат.
Після нашестя Курськ відбудувався на згарищі і почав розвиватися швидкими темпами, існуючи в умовах звичайного міського життя.
Розорення Курської землі (1289)
Через роздробленість Золотої Орди всі південноруські та українські степи відійшли ординському темнику — Ногаю, Ахмат відправляв йому данину, проте взяв її збір на відкуп, заздалегідь внісши до скарбниці Ногаю потрібну суму, після чого почав сам збирати гроші з населення, значно більшого розміру. Для князів була неприємною новина про створення двох слобід у володіннях Олега Воргольського та Рильського (Мстиславича). Туди пільгами заманювали багатьох людей, і вони своєю працею збагачували Ахмата та розбійничали на околицях. Це завдавало російським князям збитків.
Тоді Олег разом зі Святославом Липовичним вирушив у ставку хана Телебуга (Тула-Буга), де подали скаргу на свавілля Ахмета, хан прихильно поставився до прохання князів і дав наказ про розгін слобід і відправлення людей назад у їхні володіння (можливо, частина про розгін слобід придумана князями або літописцями). У слободі, згідно зі звичаями, не можна було приймати людей із князівств, на території яких вона ґрунтувалася.
Повернувшись, князі спустошили одну слободу, вивели звідти своїх людей і захопили багату здобич. У той час Ахмат перебував у Ногая, і дізнавшись про вчинок князів обмовив їх і заявив, що вони збунтувалися проти татарської влади. Ймовірно, Ногай зрозумів реальну причину вчинку князів, як елемент прихованої війни Телебугу проти нього. Ахмат передав Олегу вимогу з'явитися на суд, однак другий відмовив, бо не вважав за потрібне їхати до темника після виграшу в суді у самого хана. Після цього на «бунтівника» було послано каральну рать. Олег біг до Телебугу, Святослава у Воронезькі ліси. З Воргола протягом 20 днів йшло розорення околиць, на суд було представлено 13 найстаріших бояр, всі вони були принародно страчені: їм відрубали праві руки та голови. Після цього Ахмат залишив Курську землю, у слободах він залишив двох братів — баскаків.
У 1290 Святослав Липовичний змусив їх тікати зі слобід у Курськ, через день втекло і населення обох слобід.
Пізніше між двома князями стався конфлікт і Олег убив Святослава, виступивши в поході проти свого старого союзника, проте вже через рік брат Святослава Олександр убив Олега та його малолітніх синів. Після цього Ахмат і Ногай змогли перетворити Курські землі на буферну зону між ордою та територіями з російським населенням.
Курськ у складі Великого князівства Литовського У 60-х роках 14 століття дружини литовського князя Ольгерда Гедиміновича відвоювали у татар Курські землі, після чого протягом майже півтораста років Курськ став частиною Великого князівства Литовського.
У 1362 Ольгерд переміг татар, після чого стрімко і без опору приєднав до Литви величезну територію від Києва до Дону. Золота орда не могла перешкодити князю, будучи роздерта «великою зам'ятнею».
Курськ згадується в «Списку міст ближніх і далеких російських», в якому в ході перерахування «Київські гроди», називають місто.
Путивль на Семи, Рылеск, Куреск на Тускаре, Ничян на Псле, Лошици, располагавшиеся в окрестностях Путивля городки Бирин и Хотень, Хотмышль на Ворскле и целый ряд городов по Суде.
Трактат литовського князя Свидригайла з Тевтонським орденом (1432) називає серед володінь Литви Rylesk, Putywl, Chotmisl, Kuresk cum multis districtibus, Donyesk cum multis districtibus, Oskol, Milolubl, Muszeczcum multis districtibus.
Серед населених пунктів Курського краю та найближчих до нього регіонів наприкінці XIII — на початку XVI століть за даними письмових джерел відомі такі міста як: Курськ, Рильськ, Воргол, Бірін тощо.
Історія Курська з початку XVI — початку XX століття До середини XV століття Курськ не згадувався в російських літописах. У 1508 році він увійшов до складу Російської держави з усіма своїми землями, попри це Курськ і навколишні території були прикордонною частиною Русі. Московські князі розпочали відновлення Курська як міста-фортеці. Загроза кримських татар уповільнювала процес відновлення. Тільки після побудови нових порубіжних міст фортецю відновили до 1596 року.
Курськ був також місцем посилань бунтівників, згідно з царським указом від 1582 «тих, хто в суді бреше і складе ябеду», потрібно було бити батогом, а потім «написати в козаки в крайні міста Севськ і Курськ».
У XVII столітті Курськ пережив Смутні часи, неодноразово відображав набіги кримчан і поляків (облога 1612 року), фортеця міста була невеликою, за формою трикутною. З двох боків її захищали річки Тускар і Кур, і з третього було вирито яр. Усередині фортеці розташовувалися житниці, в'язниці, три церкви, торгові лавки та воєводська канцелярія. Жителі міста займалися землеробством, будували судна для перевезення хліба до Рильська та Путивля.
Під час Смоленської війни Курськ відбив напад польсько-литовського війська на чолі з Єремією Вишневецьким.
1654 року після повстання Богдана Хмельницького кордон відсунувся від Курська, проте не зникли ризики. У 1663 році Григорій Григорович Ромодановський завдав поразки польському королю, війська якого дійшли до курських міст — Рильська та Путивля.
Про багатство товарів на курському ринку йдеться в «Книзі прибуткової митним та судновим грошам». У ній перераховані багато товарів: від паперу для писання до виробів зі срібла. До міста прибували купці з багатьох міст. У XVII столітті неподалік Курська виник Корінний ярмарок, який швидко перестав поступатися за значенням іншим великим ярмаркам Росії. У Курську купці скуповували партії хліба для армії та заробляли на цьому статки. Роль міста в економіці країни зростала, тому в 1779 воно отримало статус столичного губернського центру. Так з'явилося Курське намісництво, перетворене в 1797 в Курську губернію.
У XVIII столітті Курськ мав такі історичні райони та слободи:
Солдатська слобода; Розсильна слобода; Под'яцька слобода; Городова слобода; Черкаська слобода;. Очаківська слобода;
Були ще приміські слободи, що в межі міста не входили:
Стрілецька слобода, Пушкарна слобода, Козацька слобода, Ямська слобода.
У XIX столітті сформувався та був забудований історичний район Циганський бугор.
У 1808 році до складу Курська були включені Солдатська, Розсильна, Городова, Черкаська слободи (усі 4 на південній околиці міста), Шкіряна слобода (на лівому березі Тускарі).