Отто Герзінг (; 30 листопада 1885, Мюльгаузен — 5 липня 1960, Мюнстер) — німецький офіцер-підводник, фрегаттен-капітан крігсмаріне. Кавалер ордена Pour le Mérite.
Біографія Син професора офтальмології Вільгельма Герзінга (1846—1926) і його дружини Луїзи (1863—1927).
Початок військової кар'єри 11 квітня 1903 року вступив на флот. Пройшов підготовку на навчальному вітрильнику «Штош», торпедному навчальному кораблі «Блюхер» та артилерійському навчальному кораблі «Марс», після чого продовжував службу на ескадреному броненосці «Імператор Вільгельм II».
28 вересня 1906 року призначений на невеликий крейсер «Гамбург». Потім служив ротним офіцером 1-ї торпедної дивізії і вахтовим офіцером на міноносцях.
В 1911/13 роках на посаді палубного офіцера брав участь у дальньому поході Вест-Індією та Середземним морем на крейсері «Герта». Ще до Першої світової війни Герзінг пройшов навчання в школі підводників. 22 жовтня 1913 року отримав власну команду та підводний човен SM U-21.
Німецьке морське командування під час війни приймало величезні застереження, щоб зберегти в секреті справжній номер човна Герзінга. Воно зазвичай практикувало повідомлення плутаних даних про командирів та номери човнів «U», щоб змусити ворога думати, що Німеччина має більше підводних сил, ніж їх було насправді. Протягом усієї війни човном Герзінга був SM U-21, але про нього командування часто згадувало як SM U-51.
Перший успіх 5 вересня 1914 року під час третього бойового походу SM U-21, перебуваючи на південь від острова Мей, проводив зарядку батарей, коли спостерігач відзначив на горизонті дими. Це була група британських есмінців 8-ї флотилії на чолі з легким крейсером «Слідопит».
Герзінг наказав зануритись з метою зблизитись на зустрічних курсах і після циркуляції вийти в позицію атаки. Однак, крейсер змінив курс, тому Герзінг відмовився від атаки і вирішив продовжити перервану появою крейсера зарядку батарей. Але раптово крейсер знову змінив курс, і це виявилось фатальним для британців. Крейсер був досить легкою здобиччю — заощаджуючи вугілля (Королівські ВМС Великобританії відчували гострий дефіцит вугілля), «Слідопит» розвинув лише 5 вузлів. Побачивши крейсер, що повертається, Герзінг не вагався. О 15.43 SM U-21 випустила єдину 500 мм торпеду G-типу, яка потрапила в лівий борт в районі передньої труби. Вибух артилерійського льоху розламав крейсер навпіл, і він стрімко, за 4 хвилини, затонув, не залишивши шансу на порятунок 259 морякам. Англійці не помітили сліду торпеди і спочатку приписали загибель «Слідопита» підриву на міні.
Загибель маленького крейсера стала лише початком успішної підводної війни. Постріл Герзінга відкрив нову сторінку історії морської війни. Тепер надводні кораблі (і військові, і торгові) перестали відчувати свою невразливість від ударів з-під води.
Похід до Ірландського моря Герзінг був першим командиром-підводником, який проник у Ірландське море і спустошив тут британську торгівлю. Курс туди міг бути прокладений або через Англійський канал або довкола північної Шотландії. Герзінг вибрав шлях через Ла-Манш. Цей перехід виявився простішим, ніж Герзінг очікував. Вузький водний прохід був сповнений мін, але англійці у своїй першій мінній постановці зробили невеликий прорахунок. Вони поставили смертоносні сталеві кулі надто близько до поверхні. SM U-21 пробралася крізь них у глибині.
Йдучи вздовж французького берега підводний човен SM U-21 топить 23 листопада 1914 року французький пароплав «Малахіт» (Malachite). Через три дні в тих же французьких водах, Герзінг топить британський пароплав «Прімо» (Primo), який перевозив вугілля з Англії в Руан.
У січні 1915 року почалося рекордне на той час крейсерство SM U-21 в Ірландське море. У ході цього походу човен Герзінга не тільки топив ворожі транспортні кораблі, але й обстріляв наземні цілі.
Неподалік порту Ліверпуль поблизу доків у Берроу знаходився аеродром. SM U-21 підійшов близько до берега і відкрив раптово вогонь по доках та ангарах зі своєї невеликої зброї, викликавши великий подив на березі.
30 січня 1915 року, за 6 миль від Ліверпульської гавані, Герзінг потопив навантажений вугіллям 6000-тонний пароплав «Бен Круашан» (Ben Cruachan) і ще 2 невеликі пароплави. Звістка про ворожий човен, що топить кораблі біля Ліверпуля, безсумнівно схвилювала англійців. На місце дій кинулися есмінці та патрульні судна, які розпочали пошуки човна. Посіявши паніку, Герзінг вважав за краще не ризикувати і повернувся через канал на базу у Вільгельмсгафен.
Перехід у Середземне море Незабаром після походу в Ірландське море Герзінг вирушив у відомий похід із Північного моря до Константинополя. Курс туди міг бути прокладений, або через Ла-Манш, або довкола Британських островів. Обидва маршрути були дуже важкі для човна. Канал був сповнений ворожих кораблів, мін і сітей, а круговий шлях навколо Шотландії в ті дні був надто тривалим для човнів з їхнім невеликим запасом палива. Герзінг вибрав більш безпечний шлях навколо Шотландії.
На довгій дорозі з Вільгельмсгафена до Константинополя не було жодної дружньої гавані, де б SM U-21 змогла прийняти провізію та паливо доки не дійде до Каттаро — австрійського порту в Адріатичному морі, що знаходився на відстані чотирьох тисяч миль від Вільгельмсгафена. Жоден човен з наявних тоді не міг прийняти на борт потрібний для такого довгого крейсерства запас палива та їжі, тому десь між Вільгельмсгафеном і Каттаро човен повинен був поповнити його. Німецьке адміралтейство пристосувало для цієї мети один із океанських пароплавів «Марсала» (Marsala), який мав зустріти SM U-21 біля берегів Іспанії та передати на човен провізію та паливо.
До зустрічі з пароплавом «Марсала» похід пройшов без пригод, але потім виникли непередбачені труднощі. Рідке паливо, прийняте для SM U-21 з «Марсали», виявилося поганим і відмовилося горіти в дизель-моторах човна. І Герзінг був знову поставлений перед вибором — повернути назад до Вільгельмсгафена або намагатися дістатися Каттаро. Незважаючи на нестачу палива, Герзінг продовжив похід і 6 травня 1915 року SM U-21, пройшовши Гібралтар, увійшов в Середземне море.
Через тиждень після переходу Гібралтарської протоки і через 18 днів після виходу з Вільгельмагафена SM U-21 увійшов, нарешті, до Адріатики і 13 травня 1915 року був взятий на буксир австрійським міноносцем. У цистернах човна залишалося 1.8 тонн палива. Протягом тижня SM U-21 стояв в Каттаро для виконання ремонту та навантаження на борт необхідних запасів, а потім знову вийшла в море та попрямувала через Егейське море до Галліполійського півострова.
Потоплення лінійного корабля «Тріумф» Герсінг вийшов у Дарданелли 20 травня, пройшовши протокою Церіго і уникнувши мінних загороджень. У цей момент тут була в самому розпалі Дарданелльська операція. Біля Дедеагача він атакував російський крейсер «Аскольд», а потім 25 травня викликав жах своєю появою серед британських кораблів біля Галліполі.
Спочатку він безуспішно атакував лінійні кораблі «Свіфтшур» та «Відплата», потім, зустрівши біля Габа-Тепе (Галліполі) «Тріумф», він вичікував 2 години можливості випустити торпеду. Торпеда зробила свою справу; лінкор повільно перекинувся і затонув о півгодини, причому загинуло 75 чоловік команди. SM U-21, що випливла для спостереження за результатами свого влучення, була негайно атакована.
Сам Герзінг розповідав про цю операцію так:
«Настав день. Перед нами лежав берег із бухтами, скелями та пагорбами — голими, жовтими, спаленими. Денна битва вздовж узбережжя ще не почалася. Море було спокійне, що не було ідеальним для наших дій. Краще передчасно не показувати перископа в цих водах. Ми пірнули на глибину і вирушили далі на пошуки бажаних об'єктів для торпедних атак.
Спливши знову під перископ, ми помітили, нарешті, біля мису Хеллес британські лінійні кораблі. Швидкий погляд на морський довідник, і я за фотографіями та описами визначив, що вони є гігантам типу Majestic. Лінкори стріляли залпами зі своїх важких гармат по турецьких позиціях уздовж пагорбів, закидаючи їх тоннами вибухової речовини.
Ближче від лінкорів стояло шпитальне судно, а навколо них було кілька дюжин патрульних суден, міноносців і винищувачів, які ходили зигзагоподібними курсами в пошуках непризваних прибульців. Чи всі ці пошуки були результатом доповідей про нашу присутність у Середземному морі? Так це чи не так, але проте було ясно, що англійці використовують усі можливі застереження для захисту своїх лінійних кораблів від торпедних атак підводних човнів, тоді як вони бомбардують позиції турків.
„Рідкісна гра для нашого човна.“, сказав я, звертаючись до свого вахтового офіцера, і обережно направив SM U-21 до трьох вивергаючих вогонь Левіафанів.
„Прибрати перископ!“ — крикнув я швидко. У напрямку до нас йшов есмінець. Я не знав, чи бачив він перископ чи ні, але я не хотів, щоб попередження про присутність підводного човна було дано до того, як я отримаю можливість завдати свого торпедного удару по супротивнику.
Протягом деякого часу ми наосліп йшли під водою, не ризикуючи підняти перископ. Наш курс лежав, на північ від вершини півострова, до Габа Тепе. Там, перед північними мілинами, в перископ було помічено інший лінійний корабель. Мій довідник показав, що корабель належав до типу Triumph. Подібно до пігмеїв, що охороняють гіганта, навколо нього циркулював густий рій патрульних суден і есмінців.
„Прибрати перископ!“ — і ми пірнули на сімдесят футів, прямуючи до лінкора і проходячи на глибині лінію патрульних сил. Шум їхніх гвинтів був добре чутний у човні.
Через чотири з половиною години після того, як я помітив лінійний корабель, що виявився самим HMS Triumph, я маневрував на SM U-21, виходячи в точку для торпедного пострілу і лише на найкоротші миті показуючи перископ на рівній поверхні моря.
Затамувавши подих, ми стояли з вахтовим офіцером у бойовій рубці.
„Підняти перископ!“. HMS Triumph стояв бортом до нас у трьохстах ярдах відстані. Ніколи ще підводний човен не мав такої чудової мети.
„Торпеда — залп!“ Моє серце билося, коли я віддавав цю команду.
А потім настав один із жахливих моментів. Підозра і нетерплячість схопили мене у свої залізні обійми. Незважаючи ні на що, я наказав підняти перископ. Випущена з човна торпеда швидко йшла вперед прямо туди, куди була спрямована — до носа нашого величезного супротивника. З води піднялася величезна хмара диму. Ми почули у бойовій рубці спочатку сухий металевий звук удару, а потім сильний вибух.
Моїм очам здалося страшне видовище. Мені важко було відірвати очі від перископа, але я спостерігав досить довго; за це ми могли заплатити своїм життям. У той момент, коли на поверхні води було виявлено білий слід торпеди, есмінці кинулися на човен з усіх напрямків.
„Перископ вниз!“ І ми також пішли вниз. Я нічого не міг чути, крім звуків гвинтів наді мною, і праворуч і ліворуч. Чому я не пірнув у той момент, коли була випущена торпеда? Ті дві секунди, які я втратив, тепер були подібні до років. За наявності цього рою, що зібрався прямо над нашою головою, я справді почував себе так, ніби ми вже були приречені. Потім одна думка блискавкою осяяла мій мозок.
„Повний хід уперед!“ — крикнув я, і ми пішли вперед тим курсом, яким йшла торпеда, прямо до величезного корабля, який ми вразили.
Це було безрозсудно, я припускаю. Але я змушений був ризикнути на цей маневр. Пірнувши так глибоко, як тільки можна було, ми пішли прямо під лінійний корабель, що тонув. Він міг з гуркотом поринути прямо над нашою головою, а потім човен і його величезний видобуток могли разом піти на дно. Однак цей божевільний, на перший погляд, маневр насправді врятував нас. Я міг чути за кормою дзижчання гвинтів есмінців, але вони прямували до того місця, де ми щойно були. Наш маневр пірнання під потопаючий лінійний корабель був настільки несподіваним, що ворог не мав про це жодного уявлення. Ми залишилися у безпеці. Тримаючись на великій глибині і не показуючи перископ, ми сліпо, але впевнено йшли геть. Коли я наважився нарешті спливти під перископ і кинути в нього погляд, то ми були вже далеко від того місця, де загинув HMS Triumph.»