У цьому термінологічному словнику пояснюються технічні терміни, які зазвичай використовуються при описі скам'янілостей тіл динозаврів. Окрім специфічних термінів, що стосуються динозаврів, він охоплює терміни ширшого вжитку, якщо вони мають центральне значення у вивченні динозаврів або якщо їхнє обговорення в контексті динозаврів є корисним. Глосарій не охоплює чи гістологічні терміни, а також вимірювальні величини.

А

акроміон () — кістковий гребінь на зовнішньому кінці лопатки, що забезпечує прикріплення ключиці. У нодозаврид розвивалася яскраво виражена шпора, відома як псевдоакроміон, яка, ймовірно, була місцем прикріплення переднього плечового м'яза (), а отже, була аналогом акроміона ссавців.

аксонія () — розташування домінантного (найбільшого і найбільш виступаючого) пальця на руці або нозі, і найчастіше використовується для опису слідів ніг. Коли центральний палець (як правило, палець III) є домінуючим, як у випадку з лапами більшості двоногих динозаврів, кисть або стопа є мезаксонічною. Ентаксонічна кисть або стопа має домінантний палець (палець I, або II); цей рідкісний стан можна зустріти у завроподів. І навпаки, ектаксонічна кисть/стопа має домінуючий палець назовні (найчастіше це палець IV). Коли пальців два або чотири й жодна з половин кісті/стопи не є домінантною — такий стан називається параксонічним.

арктометатарсус (, від «стиснутий») — особливість будови стопи, де дві крайні плеснові кістки дуже сильно затискають середню, утворюючи майже єдину структуру. Ця ознака зустрічається у деяких похідних тероподів, включаючи орнітомімових, тиранозаврових, троодонтид, ельмізаврових та авімімових. Існує гіпотеза, що ця адаптація грала роль в амортизації бігу, що було важливим для активних хижаків. Спочатку ця особливість використовувалася для визначення клади Arctometatarsalia, яка зараз вважається поліфілетичною.

атлас або атлант () — перший (передній) хребець хребетного стовпа. Він приймає потиличний відросток основи черепа, утворюючи таким чином з'єднання між черепом і хребтом. Динозаври мали один виросток (), що дозволяв здійснювати обертальний рух між атлантом і черепом. У ссавців, з іншого боку, спостерігаються подвійні виростки, що обмежують рух в одній площині — обертальний рух відбувається переважно між атлантом і другим, осьовим хребцем. Атлант динозаврів був примітивним, та складався з трьох окремих елементів: неврапофіза атланта (), у верхній частині хребця, інтерцентра () спереду та тіла хребця () ззаду. Додаткова маленька кістка, проатлант, розташована перед невральною дугою (). Центральну частину атланта також називають одонтоїдом (). У динозаврів ці три елементи зазвичай залишаються окремими, але можуть зростатися між собою. У цератопсів атлант, а також осьовий і третій хребець зростаються в єдину кістку.

Б

базальні бугри () — пара горбкоподібних розширень на нижньому боці черепної коробки, які функціонують як місця прикріплення нижніх м'язів шиї. Вони утворені основною потиличною () та основною клиноподібною () кістками та сильно виражені у ящеротазових, але лише помірно — у птахотазових.

базікраній () — дно черепної коробки, утворене основною потиличною, основною клиноподібною кістками та парасфеноїдом.

бічна клиноподібна кістка ( або ) — крилоподібна кістка передньої частини бічної стінки черепної коробки. Не видима ззовні, вона розташована спереду від передньовушної й контактує з тім'яною, лобовою та заочною кістками, розташованими зверху. Бічна клиноподібна як окрема кістка є унікальною для архозаврів; в інших рептилій ця частина хряща не закостеніла.

бічні потиличні кістки () — парні кістки, що разом з непарними верхньою потиличною та основною потиличною кістками утворюють потилицю в задній частині черепа.

В

великогомілкова кістка — більша з двох кісток гомілки. Вона розташована від малогомілкової кістки. Великогомілкова кістка () має помітний гребінь, що відходить від її передньої поверхні на верхньому кінці — великогомілковий гребінь або кнеміальний гребінь (). Великогомілковий гребінь фіксує сухожилля триголового м'яза гомілки, яке відповідає за розгинання коліна та підсилює ці м'язи.

верхньощелепова або верхньощелепна кістка — задня і, як правило, найбільша зубоносна кістка верхньої щелепи. Спереду вона з'єднується з передщелепною і часто формує межі зовнішнього носового отвору. На більшій частині своєї довжини верхня щелепа утворює вентральну межу передочного отвору (), а також заглиблення навколо цього отвору — передочну ямку (), глибоко занурену в верхню щелепу. У похідних тероподів верхня щелепа може мати два менших додаткових отвори — верхньощелепний та передщелепний отвори. На задньому кінці верхня щелепа зчленовується з виличною та слізною кістками.

верхня потилична кістка () — непарна кістка потилиці в задній частині черепа. Вона утворює верхній край великого потиличного отвору () і з'єднується дорсально з тім'яними кістками. На ньому зазвичай можна побачити серединний гребінь, на якому закріплюються м'язи шиї.

вилична кістка або скулова кістка () — кістка черепа, яка окреслює нижню межу очної ямки та з'єднується спереду з верхньою щелепою, а ззаду — з квадратно-виличною. Її задній кінець роздвоюється в місці зчленування з квадратно-виличною, що вважається синапоморфією динозаврів.

відростки хребців ( або ) — відростки, що підіймаються від верхньої поверхні невральної дуги (). Утворюють єдиний ряд по середній лінії хребта, причому їхні кінчики зазвичай є вищими точками окремих хребців. Відростки хребців забезпечують поверхні прикріплення для м'язів і зв'язок, що йдуть поверх хребта. У деяких видів вони можуть бути сильно витягнуті, утворюючи «вітрило», або глибоко роздвоєні, так що їхні верхівки утворюють подвійний ряд гребенів.

вінцевий відросток () — кістковий виступ, який тягнеться вгору від верхньої поверхні нижньої щелепи за зубним рядом. Цей відросток служить місцем прикріплення м'язів, які змикають щелепу; вищий вінцевий відросток збільшує плече важеля цих м'язів, а отже, і силу прикусу.

вторинне піднебіння () — дахоподібна структура, що відокремлює носові дихальні шляхи від рота. Хоани примітивних рептилій відкриваються в ротову порожнину в передній частині рота, що дозволяло блокування дихальних шляхів їжею під час годівлі. Вторинне піднебіння, як це зазвичай буває у ссавців, зміщує хоани назад, дозволяючи харчуватися і дихати одночасно. У деяких кладах, включаючи анкілозаврів, спінозаврів і маніраптоподібних целурозаврів, вторинне піднебіння було кістковим і називалося кістковим вторинним піднебінням (). Водночас м'яке вторинне піднебіння було виявлено у деяких інших таксонів, таких як Plateosaurus і Stegosauria, на основі виступів і гребенів піднебінних кісток. Кісткове вторинне піднебіння зазвичай утворене полицеподібними розширеннями передщелепних та верхньощелепних кісток, які з'єднуються з лемішем на серединній лінії черепа. Анкілозаври розвинули нову додаткову частину вторинного піднебіння, яка простягалася вперед від крилоподібної та піднебінної кістки в задній частині піднебіння, і має назву каудовентральна піднебінна підпора () (відповідно, передня частина, утворена передщелепною та верхньощелепною кістками, називається ростродорсальною піднебінною підпорою ()).

Г

груднина або груднинні пластини () — у незрощеному стані є кісткою грудного поясу. Груднина у рептилій зазвичай хрящова, тому її відсутність або зв'язок з ключицями не завжди можна визначити.

Ґ

ґленоїд () — суглобова поверхня, утворена коракоїдом і лопаткою, що приймає головку плечової кістки, утворюючи плечовий суглоб. Це увігнута кругла структура, облямована кістковим обідком і розташована на задній поверхні коракоїда та задньодистальній поверхні лопатки.

Д

дельтопекторальний гребінь () — направлений вперед кістковий виріст на верхній частині плечової кістки. Особливо довгий і помітний дельтопекторальний гребінь є синапоморфією динозаврів, тобто ознакою, що відрізняє групу від інших груп. У динозаврів гребінь становить 30—40 % довжини плечової кістки. Він забезпечував поверхні для м'язів плеча і грудей (дельтовидних і грудних м'язів відповідно), які, скорочуючись, притягували руку до тулуба.

дзьобоподібна кістка, коракоїдна, вороняча кістка або коракоїд () — парна кістка грудного пояса, яка кріпиться до нижнього кінця лопатки. Цей плаский, а у динозаврів, як правило, напівкруглий або квадратний за формою елемент, має походження. Його нижній край, разом з лопаткою, утворює частину ґленоїда плечового суглоба або суглобову западину лопатки (). На бічній поверхні коракоїда є отвір — коракоїдний отвір — через який проходить надкоракоїдний нерв.

Е

ендокран () — зліпки мозкових порожнин, включаючи черепну коробку та невральні канали хребців. Таким чином, ендокрани можуть фіксувати зовнішні ознаки мозкових структур, які були присутні в цих порожнинах, а насамперед — головного мозку. Ендокрани не є точними копіями, оскільки мозкові порожнини, як правило, містять додаткову тканину, яка може ускладнювати морфологію мозкової структури. Природний ендокран утворюється, коли мозкова порожнина заповнюється осадовими відкладеннями, в той час як штучний ендокран можна виготовити за допомогою ливарного матеріалу.

епіосіфікації () — додаткові закостеніння, що росли на черепах цератопсів. До них відносяться: ростральна () — додаткова кістка спереду від передщелепної кістки верхньої щелепи; епіназальна (), яка утворює основу рогу носа; надвиличні () — пара кісток, які часто утворюють невеликі роги вилиці; надтім'яні () та надлускаті кістки () — невеликі закостеніння, що вкривають краї оборки цератопсів (тім'яна та луската кістки відповідно). Ці окостеніння також називаються надпотиличними ().

епіпофізи (, одн. () — кісткові виступи шийних хребців, знайдені у динозаврів і деяких викопних базальних птахів. Ці парні відростки розташовані над постзигапофізами на задній частині невральної дуги хребця. Їхня морфологія дуже різноманітна і варіюється від невеликих, простих, схожих на горбки виступів до великих, складних, крилоподібних наростів. Епіпофізи забезпечували велику площу прикріплення для декількох м'язів шиї. Великі епіпофізи свідчать про сильну мускулатуру шиї. Наявність епіпофізів вважається синапоморфією динозаврів.

епіптеригоїд () — парна кістка в задній частині піднебіння. Невелика, схожа на пластинку кістка, що з'єднується з крилоподібною кісткою та черепною коробкою.

З

задньовушна кістка () — парна кістка задньої частини черепної коробки. У дорослих динозаврів вона завжди зрощена з парними бічними потиличними кістками, утворюючи структуру, відому як бічнопотилично-задньовушна кістка (). Нижче парні бічні потиличні зростаються з основною потиличною кісткою.

зазубрини () — невеликі виступи, розташовані лініями вздовж ріжучих країв () зубів. Близьким за значенням є термін «зубчики» (). Обидва терміни визначаються по-різному, однак багато авторів використовують їх як синоніми. Інші автори застосовують термін «зазубрини» до менших структур зубів м'ясоїдних тварин, а термін «зубчики» — до грубіших виступів, які можна побачити в багатьох зубах травоїдних тварин. Термінологічний огляд 2015 р. визначає зубчики як складний тип зазубрин, утворених як емаллю, так і дентином, що лежить під нею, тоді як термін «зазубрини» охоплює структури, утворені виключно емаллю. Згідно з цим визначенням, зубні виступи у м'ясоїдних динозаврів, слід називати «зубчиками». Для опису складної морфології зубів м'ясоїдних використовується детальна термінологія: целли () — проміжки між окремими зубчиками. діафіз () — точка, де емалеві ковпачки двох сусідніх зубчиків розходяться або знаходяться найближче один до одного. ампула () — колбоподібна порожнина під діафізом. оперкулум () — емалевий шар зуба. корінь () — серцевина зубчика під оперкулумом. міжзубчикова борозна ( чи ) — борозенка, яка проходить від проміжків між сусідніми зубчиками на невеликій відстані до поверхні з обох боків перпендикулярно до ріжучого краю зуба.