О-бон (お盆, おぼんСвято також має інші назви: урабон (盂蘭盆), бон-е (盆会), бонку (盆供) або просто бон (盆). Найбільш вживаною назвою є "О-бон", де "о" — префікс ввічливості.) — японське свято поминання духів пращурів і померлих, що святкується 15 числа 7 місяця за старим японським календарем. Зазвичай вважається буддистським торжеством, однак містить багато синтоїстських елементів. Пов'язується з поминальними святкуваннями урабон, обрядами вшанування пращурів, святами вогню і води.
У сучасній Японії О-бон святкують щороку 15 серпня. Тиждень, на який припадає це свято вважається вихідним .
О-бон є частковим аналогом давньоукраїнської тризни та свята Івана Купала.
Короткі відомості «О-бон» — скорочена назва японського буддистського свята «урабон»«Урабон» походить від санскритського слова «улламбана» (उल्लम्बन). Прямий переклад цього слова означає «догори дригом», що має асоціації зі світом померлих.. Власне «бон» означає підніс або посуд з підношеннями духам пращурів та померлихАсоціація з підносу з підношеннями і світом померлих відображена у японському слові бон-сама, дослівно «пан-підніс», яким позначають дух покійника..
В сучасній етнології О-бон прийнято вважати відголоском старояпонського свята початку осені, яке відмічалося в першу ніч повного місяця. Воно було пов'язане з добуддистськими ритуалами поминання духів пращурів, що проводилися двічі на рік — на початку весни і осені. Під впливом китайського календаря весняні торжества перетворилися на Новий рік, а осінні, змішавшись з будистським святом урабон — на О-бон.
Перша згадка про святкування О-бон як буддистського поминального свята датується 606 роком, правлінням Імператора-жінки СуйкоНіхон Сьокі, стаття від 14 року правління Імператора Суйко.. У 8 — 11 століттях воно переросло в обов'язкову церемонію при Імператорському дворі та буддистських храмах столичного округу. У 13 столітті О-бон увібрав у себе ритуали поминання злих духів — сеґакі-е та свято підношення «тисячі ліхтарів» — мандо-е.
Письмові джерела 14 — 16 століть згадують про О-бон як народне свято, що супроводжувалось поминанням померлих, танцями бон-одорі та запалюванням вогнів окурбі. У 17 — 19 столітті, в період Едо, торжества стали масовішими, розтягнувшись у часі з 13 по 16 число 7 місяця, та увібрали у себе нові практики — запрошування на дім ченців, відвідування могил, отримання відпусток, пускання на воду вогників-проводирів, організація ярмарків і гулянь. Така манера святкування О-бон залишається практично не змінною по сьогодні.
Дослідник української та японської міфології Хіросі Катаока говорить, що японці подають спеціальну їжу для душ померлих. В останній день Бону готували так звані прощальні галушки «данґо», що повинні були підтримати силу духу предків поверненням у «той» світ.
Див. також Урабон Бон-одорі Торо-наґасі Небута
Примітки
Джерела та література 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) 京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.90.
Посилання
Святкування О-бон в Едо Світ танців бон-одорі Свято О-бон в Японії