Російськомовна література (часто називається Російська література) — література російською мовою.
Історія
Давньоруська література
Давньоруська писемність починає бурхливо розвиватися з прийняттям християнства. Книга за тих часів була засобом ознайомлення з вірою та посібником при здійснені церемоній богослужіння.
Прийнявши християнство від Візантії, Русь скорилася її впливу і духовно, що мало наслідком присутність виключно греків в духовенстві й літературі. Спочатку вся література складалася з перекладів з грецької мови (книги Святого Писання, твори святих отців, житія святих, збірки мудрих висловів тощо).
Давньоруська література дала початок також українській літературі.
Твори Берестяні грамоти Боян Велике зерцало Данило Заточник Моленіє Данила Заточника Історія про Казанське царство Новгородський кодекс
Середньовічна література Домострій Житіє Протопоп Авакум Подорож за три моря
XVIII століття Антіох Кантемир Михайло Ломоносов Гаврило Державін Денис Фонвізін Микола Карамзін Олександр Радіщев Олександр Аблесімов
XIX століття: Золота доба російської літератури
Іван Гончаров Олександр Грибоєдов Федір Достоєвский Михайло Лермонтов Олександр Пушкін Лев Толстой Іван Тургенєв Федір Тютчев Афанасій Фет
Срібна Доба Анна Ахматова Олександр Блок Валерій Брюсов Борис Пастернак Северянін Ігор Велимір Хлєбніков Марина Цвєтаєва
Проза початку ХХ століття та післяреволюційна еміграція
Іван Бунін Олександр Купрін Володимир Набоков
Радянська епоха
Попередники
Максим Горький
20-ті роки Михайло Булгаков ВОАПП (Всесоюзне об'єднання Асоціацій пролетарських письменників) Сергій Єсенін ЛФМ (Лівий фронт мистецтв) Володимир Маяковський Пролеткульт Андрій Платонов Євген Замятін Осип Мандельштам
30-ті роки
Спілка письменників СРСР Олександр Бєляєв Михайло Шолохов
40-ві роки
Костянтин Симонов
50-ті роки Група Черткова Олександр Солженіцин
60-ті роки Володимир Висоцький Іван Єфремов Микола Рубцов Василь Шукшин
70-ті роки Юрій Бондарєв Стругацькі Аркадій та Борис Юрій Трифонов Дисидентський рух: Юлій Кім Олександр Галич
80-ті роки Рибаков Анатолій Наумович Довлатов Сергій Донатович Віктор Астаф'єв
Див. також Російський рок
Пострадянська епоха
Віктор Пєлєвін Володимир Сорокін
Дитяча література У XX сторіччі розквітла російська дитяча література. Одним з перших почав писати вірші так, як вони подобаються дітям, поет Корній Іванович Чуковський. За ним з'явилося багато інших дитячих поетів: Агнія Барто, Григорій Остер, Ірина Токмакова, що була відома також своїми казками, Борис Заходер, також відомий як перекладач, що познайомив російську культуру зі світовою дитячою класикою.
Серед прозаїків варто відзначити Миколу Носова та Віктора Драгунського (обидва складали оповідання, у яких розповідь ведеться від імені безпосереднього та непосидючого хлопчика), Володимира Сутєєва, який складав казки, також був ілюстратором і аніматором, Едуарда Успенського, що створив народного казкового героя Чебурашку.
Літературна критика і літературознавство
Вплив зарубіжної літератури
Захід
Схід
Вплив України та українців на російську літературу
Див. також Вплив України та українців на російську літературу від середини XVII до початку XX століття
Українці впродовж ряду століть здійснювали благотворний вплив на розвиток російської культури й, зокрема, літератури. Багатогранне і часто вирішальне значення України й українців, а також білорусів у розвитку культури, літератури, освіти та релігійного життя Росії усвідомлювали російські діячі культури та науки. Видний російський славіст XIX століття Петро Безсонов так писав у 1871 році про різнорідні форми і методи участі білорусів та українців у розвитку російської культури:
XVII—XVIII століття На думку автора праці «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь» К. В. ХарламповичаХарлампович К. В. «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь.» Т.1, Казань, 1914, с.111.:
У російській літературі й науці XVII століття працювали, зокрема, такі українці:
автор вперше надрукованого в Україні букваря з словником під назвою «Наука ко читанію і розумінію письма словенскаго…», а також праць «Граматика словенская», «Катехізис» — Лаврентія Зизанія Тустановського; автор книг «Зерцало богословії», «Євангеліє учительное (Перло многочинное)» — Кирила Транквіліона Ставровецького, книги які викликали полеміку у Москві.
У XVII столітті українці перекладали українські книги для царя та інших знатних персон в Росії, що сприяло повторному друкуванню книжок, виданих в Україні. Наприклад, «Граматики словенскої» Мелетія Смотрицького, «Катехізису» Петра Могили та ін. Серед щораз більше прибуваючих з України до Москви у XVII столітті вчителів шкіл, варто вказати на перекладача (з латинської на староцерковнослов'янську мову) книжки «Оград царицы или поучение некоего учителя имянем Мефрета, собрано от двести двадцати творцов греческих и латинских» Арсенія Сатановського.
Представник київського наукового середовища, автор фундаментальної праці «Филологический лексикон» i «Лексикон греко-словено-латинский» Єпіфан Славенецький, у 1653 році заснував у Москві першу греко-латинську школу, був її викладачем i ректором, котрому з уваги на досконале знання грецької i латини довірено переклад церковно-слов'янського тексту Біблії.
У XVII столітті після Переяславської угоди Україна виконувала роль поєднувального помосту між східною і західною культурами. Українці, представники київської «вченості», вихованці Києво-Могилянської Академії, а також західних та польських шкіл були посередниками у прищеплюванні на російський ґрунт західноєвропейських ідей та культурних здобутків, котрі в російському середовищі досить легко засвоювалися, бо були українцями певним чином адаптовані, модифіковані, пристосовані до слов'янських умов.
Виразна інтенсифікація українських впливів (а опосередковано також i польських) настає в Росії після залучення Наддніпрянської України разом з Києвом до царської імперії за Андрусівським перемир'ям між Польщею та Росією. Тоді багато вихованців і представників української літератури та суспільної думки, виходячи з розуміння свого вищого освітньо-інтелектуального рівня по відношенню до тогочасного російського духівництва (висміяного у сатирі учня Феофана Прокоповича ), зайняло ряд чільних місць у політичному, церковному та культурному житті Москви, а також інших осередків релігійного та культурно-літературного життя, створюючи підвалини новожитнього російського письменництва.
Особливо велике зацікавлення мали створені київськими письменниками теоретично-літературні праці, підручники поетики i риторики, котрі швидко розповсюджувались серед шкільництва і в пізніших наукових закладах Росії, де вони використовувалися письменниками i вченими-філологами. Це сприяло розповсюдженню серед російського культурно-літературного життя відповідних теоретичних поглядів, системи оцінювання, стилів, смаків чи звичок, освіти, просвітництва, а насамперед знань з різних царин гуманістики, суспільних і природничих наук.
Значення українців як співтворців новожитньої російської літератури видно особливо виразно при оцінці діяльності вихованців Києво-Могилянської Академії. Для усвідомлення ж ролі України як з'єднуючої ланки Росії з західною цивілізацією, достатньо згадати постать білоруса, вихованця київської Академії, Симеона Полоцького, котрий прищепив на російському ґрунті українську версіфікацію силабістики, створену, між іншим, під впливом польської версифікації в українському варіанті церковно-слов'янської мови.
Прилучення Лівобережної України з Києвом до царської імперії викликало велику міграцію українців, представників світу літератури, культури і науки до Росії, вплинуло на зростання зацікавленості Україною — її історією, письменництвом, малярством, піснями і музикою з боку передовсім російських письменників. Зацікавлення Україною, її духовним життям, традиціями і звичками підтримували в освічених колах російського суспільства кобзарі-бандуристи i українська капелла, що виступала при царському дворі. Зацікавлення екзотичними для Росії українськими звичаями та обрядами було підживлене виданням у 1776 році в Петербурзі праці Г. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов».
Особливий вклад у розвиток російської культури внесли українські письменники, архітектори i художники доби бароко. В ряді сакральних і світських будівель, що зводилися у Росії, застосовувалися взірці і засоби українського барокового мистецтва і архітектури. У їх будівництві брали участь видатні українські митці у цій галузі Федір Старченко та Іван Зарудний. Останній здійснював нагляд над іконографічним мистецтвом в Росії, а також був автором відомого пам'ятника церковної архітектури церкви Архангела Гавриїла (так звана башта Меншикова) у Москві 1705–1707 років, та одночасно був творцем іконостасів у соборі Вознесіння Господня у Талліннi 1717, i у соборі Петра і Павла в Петербурзі 1712–1733 роківСловник художників України. Київ,1973,с.88.. Неможливо забути про композиторів: Дилецький, Бортнянський, Березовський, Ведель, також Дехтяревський, Давидов, Рачинські та багато інших.
Відкриття найстаріших літописів Київської i Галицько-Волинської Русі а також перші спроби створення підручників з історії Русі, пов'язані з популяризацією написаного у Києві, імовірно Іннокентієм ГізелемЯкого його сучасники називали українським Аристотелем, великого підручника під назвою «Синопсис» 1674 року, котрий багаторазово перевидавався до 1723 i був дуже популярний в Росії — спонукав російських драматургів, зокрема Олександра Сумарокова i Якова Княжнина, до пошуків тематики і сюжетів в історії Київської Русі, яку ідеологи і політики царської імперії трактували як початок історії Росії.
XIX століття Найбільше українські впливи відчутні в російській літературі і культурі XIX століття, особливо в період сентименталізму i романтизму.
Серед східнослов'янських мовознавців та літературних критиків першої половини XIX століття ствердилось переконання, що українська література не взмозі вийти поза травесційно-бурлескні канони, тому, що в українській мові крім речей смішних і жартівливих нічого представити. Серед певних кіл російських істориків (М. Погодін та ін.) та політиків була сильною ідея панславізму, яка не тільки пропагувалася, але й активно реалізувалася. Це приводило до того, що частина письменників українського походження писала свої твори або виключно російською мовою, або російською і українською мовами. До цієї когорти належать: Микола Гнідич — прихильник неокласицизму, поет і перекладач Ф. Шиллєра, В. Шекспіра, Ф. Вольтера, Гомера (знаменитий перекладач Іліади), Василь Капніст — автор відомої суспільно-звичаєвої комедії «Ябеда»), Василь Наріжний — вніс великий доробок у розвиток російського роману, Микола Гоголь — найвидатніший геніальний представник «української школи» в російському письменництві, Володимир Короленко — автор низки російськомовних творів на українську тематику.
Двомовних українсько-російських письменників репрезентують автори наступних творів: видавець україномовного часопису «Український вісник» Григорій Квітка-Основ'яненко, видатний письменник та історик Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Тарас Шевченко. Ставлення самих українських письменників до своїх україномовних та російськомовних творів видно з їх листів. Наприклад, листи Т. Шевченка до П. Куліша. У листі від 5 грудня 1857 він пише:
Ці уривки з листів Тараса Шевченка дають змогу зрозуміти його ставлення до своїх російськомовних творів. З листа від 30 вересня 1842 до Я.Кухаренкаhttp://litopys.org.ua/shevchenko/shev601.htm Перевірено 2009-05-17: З листа від 20 січня 1858 року до П. Куліша:
Тобто самі українці, що писали російською, розуміли меншу вартість своїх творів чужою мовою.
З менш відомих, або забутих сьогодні двомовних українських письменників, що працювали і в російській літературі, належить: