Андрі́й Васи́льович Івано́в (, село Кукшево, Костромська губернія, Російська імперія — , Москва, РРФСР, СРСР) — гласний Київської міської думи (1917), член ЦВК рад УНР (1917—1918), Народний секретар внутрішніх справ УНРр (1918), голова Київського, Харківського, Одеського губвиконкомів; секретар ВУЦВК, член ЦВК СРСР (1925—1927). Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — червні 1927 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У з 15 грудня 1921 по 23 травня 1922 року та з 17 жовтня 1922 по 4 квітня 1923 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У з 23 травня по 17 жовтня 1922 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 17 жовтня 1922 по 4 квітня 1923 року. Кандидат у члени ЦК РКП(б) у травні 1924 — грудні 1925 року.

У 1917–1918 роках один з активних організаторів повстань проти Центральної Ради, учасник встановлення радянської влади в Україні.

Біографія Народився в селянській родині. Закінчив початкове училище. Трудову діяльність розпочав у 1904 році в залізничних майстернях.

Член РСДРП(б) з 1906 року.

Під час революції 1905—1907 років вів партійну роботу серед робітників та солдатів у Володимирській губернії і Москві. Неодноразово заарештовувався, перебував у в'язницях.

З 1916 року працював слюсарем на заводі «Арсенал» у Києві. Після Лютневої революції 1917 року на перших демократичних (всенародних) виборах у Київську міську думу, що відбулися року, був обраний гласним за списком РСДРП(б)Выборы въ Городскую думу // Кіевскія городскія извѣстія. — 1917. — № 8. — август. — С. 48—62.. Член Київського комітету , делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). Під час жовтневого (1917) і січневого (1918) збройних повстань в Києві член ревкому.

17 січня в приміщенні Вінницької міської думи на спільному засіданні Вінницької ради робітничих і солдатських депутатів та місцевого ревкому під його головуванням у Вінниці було проголошено радянську владу. Один із керівників Січневого повстання. З грудня 1917 року член ЦВК України, з березня 1918 року — член Президії ЦВК України. З 8 по 25 березня 1918 року — народний секретар внутрішніх справ радянської Української Народної Республіки.

У 1918 році працював у .

У лютому 1919 року повернувся до Києва, був обраний товаришем (заступником) голови Київського губернського виконкому, у серпні — головою Київського комітету оборони. Після взяття Києва більшовиками з грудня 1919 року до 18 липня 1920 року — голова Київського губернського революційного комітету (губревкому)Приказ № 224 по Киевской губернии и городу Киеву // Вісти Київського Губерніяльного Революційного Комітету. — 1920. — Ч. 152. — 18 липня. — С. 4. .

З листопада до грудня 1920 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради.

У 1921—1922 роках — член Президії та секретар Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету (ВУЦВК).

З 17 жовтня 1922 по 1923 рік — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У.

У 1923—1925 роках — голова виконавчого комітету Одеської губернської ради.

Делегат XII і XIII з'їздів , на XIII з'їзді обирався кандидатом в члени .

З 1925 року — член ЦВК СРСР. Останні роки життя провів у Москві.

21 травня 1925 — 10 червня 1927 року — член Президії ЦВК СРСР, заступник голови бюджетної комісії і секретар Союзної ради ЦВК СРСР. Одночасно з 1925 по 10 червня 1927 року — заступник директора Інституту радянського будівництва.

Помер 10 червня 1927 року в Москві, похований у Маріїнському парку в Києві.

Пам'ять Напередодні десятої річниці Жовтневого перевороту Чернове перейменовано на Андрієво-Іванівку на честь А. В. ІвановаІсторія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — С. 676..

У Києві в 1976 році встановлено пам'ятник Андрієві Іванову (скульптор Макар Вронський, архітектор Василь Гнєздилов). Зруйновано «невідомими» в ніч на 27 травня 2015 рокуВ Киеве снесли три советских памятника // Новый регион. — 2015. — 27 мая. .

На його честь було названо вулицю (носила його ім'я з 1940 до 2014 року, у 1927—1940 роках Левандовська вулиця називалась його ім'ям).

Київському фунікулеру в 1929 році було присвоєне ім'я Андрія Іванова.

Зображення

Примітки

Джерела

Мовчан О. М. Іванов Андрій Васильович // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. —  : Наукова думка, 2005. — 672 с.: іл. Иванов Андрей Васильевич // Большая советская энциклопедия: в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — : Советская энциклопедия, 1972. — Т. 10 : Ива — Италики. — С. 10. Іванов Андрій Васильович // Українська Радянська Енциклопедія Иванов Андрей Васильевич // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза (1898—1991).

Ті, що одійшли // Пролетарська правда. — 1927. — № 255 (1868). — 6 листопада. — С. 10.