Муса Челебі або Муса Шляхетний (, ; ? — 5 липня 1413) — син (шехзаде) османського султана Баязида I. Після поразки османів у битві при Анкарі (1402) Муса Челебі разом із батьком потрапив у полон до Тамерлана.
Тамерлан розділив Османську імперію. Він відновив усі бейлики, раніше захоплені османами, а решту території імперії розділив на три частини: Сулейман Шляхетний контролював Румелію, а в Анатолії османські території були розділені між Ісою Челебі (столиця в Бурсі) і Мехмедом Челебі (столиця в Амасьї). Почався період османського міжправління (1402—1413).
Після смерті Баязида 1403 року Тамерлан відправив Мусу разом з тілом його батька до Якуба Герміяноглу, який передав його Мехмеду Челебі. Від імені Муси Мехмед Челебі захопив Бурсу, Іса втік і загинув. За цим був період боротьби Сулеймана Челебі і Мехмеда Челебі за Анатолію. У цей час Мехмед Челебі відправив Мусу, який обіцяв стати його васалом, до Румелії, щоб відволікти Сулеймана Челебі. Муса переміг Сулеймана Челебі і став незалежно правити в Едірні. У протистоянні Муси і Мехмеда Челебі останній переміг. З поразкою та смертю Муси його брат Мехмед залишився єдиним правителем османських земель, чим завершився період міжцарства.
Огляд історичних джерел За словами К. Імбера, найбільш надійними джерелами даних про Мусу є повідомлення про період міжцарства в «Історії» Нешрі, скопійоване ним в анонімній хроніці Османа, праця Костянтина Філософа і «Візантійська коротка хроніка».
Біографія Принци в Османській імперії спочатку носили титули паша, емір, челебі, султан, бейлербей, бей. Усі сини Баязида I носили титул Челебі. Титули паші чи еміра носили старші сини правителя (Сулеймана часто називали еміром, Мусу та Ісу часто називали беями).
Під опікою Мехмеда Челебі Муса Челебі був сином османського султана Баязіда I. За словами М. Сюрейї, «історики не могли дійти єдиної думки, чи був він старший або молодший Мехмеда Челебі, але думка, що молодший, переважає». Турецький медієвіст Ф. Башар вважав його молодшим сином Баязіда, Н. Сакаоглу — старшим, К. Імбер писав «можливо, молодший». За словами Ч. Улучая, його матір'ю була Девлетшах-хатун, дочка бея Герміяногуллари Сулеймана, проте, за Н. Сакаоглу, про це немає точних відомостей.
Є відомості, що за життя батька Муса брав участь у багатьох походах у Румелії як акинджи. В 1402 Муса, як і його брати — Мехмед, Сулейман, Іса і Мустафа, був у лавах османської армії Баязида під час поразки під Анкарою. Згідно Нізамі ад-Діну Шамі, Муса разом з Ісою і Мустафою бився в задніх рядах загону, яким командував його батько. У цій битві Баязид зазнав поразки і потрапив у полон. За звітом, написаним зі слів італійця, який перебував в армії Баязида під час битви, в полон разом з Баязидом потрапили двоє синів. Одним із них був Муса. Нізам ад-Дін Шамі стверджував, що після битви люди Тамерлана знайшли Мусу і привели до свого господаря.
Ранні роки Після перемоги біля Анкари 1402 року Тамерлан розділив Османську імперію і відновив усі бейлики, раніше захоплені османами, а решту території імперії розділив на три частини. Сулейман Челебі контролював Румелію (столиця в Едірне), а в Анатолії османські території були розділені між двома іншими братами Муси: Ісою Челебі (столиця в Бурсі) та Мехмедом Челебі (столиця в Амасьє).
Сулейман Челебі заручився підтримкою імператора Візантії Мануїла II. Він повернув йому захоплені раніше османами Салоніки та частину Фракії та одружився з племінницею імператора. Крім того, він відправив до Константинополя заручниками брата Касима та свого сина Орхана.
Після смерті Баязида в 1403 Тамерлан звільнив Мусу і відправив його відвезти тіло батька в Бурсу. Анонімна хроніка «Ахваль-і Султан Мехмед», написана в період правління Мехмеда Челебі, повідомляє, що останній отримав лист від Тамерлана про смерть Баязида. Після цього до нього прибув Якуб Герміяноглу і повідомив, що Муса та тіло Баязида знаходяться в Акшехірі. Нібито Тамерлан доручив доставити їх Мехмеду Челебі, «оскільки такою була воля» покійного. Нешрі також стверджував, що Муса був посланий Тамерланом до Якуба і що Мехмед Челебі, став правителем Бурси, попросив Якуба передати йому Мусу і тіло батька.
На думку історика Д. Кастриціса, це є сумнівним. Більш надійним є повідомлення тимуридського історика Шарафаддіна Язді. Він стверджував, що коли Баязид помер у Акшехірі, Тамерлан залишив розпорядження, яким Муса мав останки батька поховати в Бурсі біля мечеті, яку той побудував. За Язді, Муса отримав ярлик на правління в Бурсі, почесну мантію, пояс, меч і сто осідланих коней. Деякі османські джерела також стверджували, що Тамерлан передав йому частину імперії Османа зі столицею в Бурсі, але додавали, що Іса Челебі відібрав у нього Бурсу.
Після відходу Тамерлана з Анатолії почався період активного протистояння синів Баязида один з одним. Муса був ще неповнолітнім, від його імені правил регент-атабек. Першим атабеком став Якуб. Ярлик Муси на Бурсу скасовував отриманий раніше такий самий ярлик Іси, від імені Муси його атабек міг захопити Бурсу і вигнати Ісу, але Якуб вирішив не діяти самостійно, оскільки неосманський завойовник міста міг отримати підтримки населення, а уклав союз із Мехмедом Челебі. У той час Мехмед Челебі не мав великої сили, у виявленому тексті листа Мехмеда Челебі Якубу він присягався бею Герміяна у відданості і дружбі на 30 років. Ймовірно, османський автор його життєпису хотів приховати цю деталь і зобразив передачу Муси і тіла Баязида як виконання бажання Баязида та вказівки Тамерлана.
На Сівріхісар та Бейпазарі претендував Іса Челебі. Між ним та Мехмедом сталося кілька зіткнень. Мехмед Челебі здобув перемогу, і Іса втік до Карамана. Проте ворожнеча з Мехметом Караманоглу призвела до того, що Іса був упізнаний, спійманий і задушений в Ескішехірі.
Якуб-бей передав Мусу та тіло Баязида Мехмеду Челебі після того, як той переміг Ісу і захопив Бурсу. За життя Тамерлана захопити Бурсу міг лише опікун Муси, який мав ярлик, та від імені Муси. У цей період Мехмед Челебі побоювався Тамерлана, він навіть монети карбував від його імені. Можливо, саме це мав на увазі Ашикпашазаде, сучасник подій, коли писав, що Муса та Іса Челебі боролися один з одним за Бурсу та Караси і що з Бурси Ісу вигнав не Мехмед Челебі, а Муса. Незважаючи на те, що османські історики суперечать один одному щодо того, де перебував Муса між 1403 і 1409 роками (мало даних про Муса з 1403 до 1409 року, в цей час він перестає згадуватися в хроніках), він, ймовірно, у цей період залишався під опікою свого брата Мехмеда Челебі.
У Карамані та Синопі В 1403/04 Сулейман Челебі захопив Бурсу і влаштувався в Анатолії. За повідомленнями з Рагузької республіки від червня 1407, Сулейман Челебі переміг Мехмеда Челебі в битві, і останній втік і сховався у Джунейда Іміроглу (до середини 1407 року Джунейд перейшов на бік Мехмеда Челебі). Джунейд залучив до союзу Ілляса Ментешеоглу, Мехмета Караманоглу та Якуба Герміяноглу. Союзна армія беїв зібралася в Аясолуку. Сулейман Челебі виставив армію з 25 000 осіб і дістався Смірни. Джунейд зрадив Мехмеда Челебі і вирушив до Сулеймана Челебі. Мехмет Караманоглу та Якуб Герміяноглу, побачивши, що Джунейд зник посеред ночі, зібрали свої сили і швидко пішли на схід.
Мехмед Челебі звільнив Мусу, маючи намір використовувати проти Сулеймана Челебі. Після визволення Муса деякий час перебував у Анатолії. Ймовірно, його підтримували беї Караманоглу, Герміяноглу та Джандароглу. «Ахваль-і Султан Мехмед» і «Хроніка» Нешрі, не датуючи подію, згадують, що Муса залишав Мехмеда і відвідував Ісфендіяра і бея Карамана у зв'язку з конфліктом Сулеймана Челебі та Мехмеда Челебі. За «Ахваль-і Султан Мехмед», після того, як Сулейман Челебі захопив Бурсу, Муса просив дозволу у Мехмеда Челебі відправитися в Румелію за допомогою Ісфендіяра, щоб «стати там беєм». Це було відволікаючим маневром, щоб заманити Сулеймана Челебі до Румелії та розв'язати в Анатолії Мехмеду Челебі руки. Муса обіцяв Мехмеду Челебі правити як його васал. На думку Д. Кастриціса, така клятва Муси у розповіді була покликана виправдати майбутнє захоплення Румелії Мехмедом Челебі за «зраду» Муси. За «Ахваль-і Султан Мехмед», перша поїздка Муси була до Ісфендіяра. Під час цього візиту він не зміг висловити свого бажання. За цим джерело описує візит до Карамана, куди приїхали посланці з Валахії для узгодження деталей шлюбу дочки Мірчі з Мусою.
Сулейман Челебі розумів, що Муса може стати небезпечним суперником. Ашикпашазаде писав, що Сулейман Челебі через посланця передав беям Карамана та Герміяна, щоб вони «не відпускали його брата Мусу». Муса дізнався про це і втік до Синопу (місто Ісфендіяра). Валаське посольство та Муса вирушили до Ісфендіяра разом. Це могло бути 1408 року. Сулейман Челебі дізнався про це і виступив проти Ісфендіяра, але кампанія затяглася і не принесла успіхів. Сулейман Челебі був змушений зимувати у Гейнюку та вести переговори з беєм Джандарогулари. Однак, коли вони досягли угоди, Муса вже домовився переправитися до Валахії у супроводі послів Мірчі.
Д. Кастрицис вважав, що «за відсутності документальних джерел неможливо датувати переміщення Муси або реконструювати ці події цілком задовільним чином. Проте попереднього обговорення достатньо, щоб дати чітке уявлення про складні переговори, які призвели до переходу Муси до Валахії. Більшість сучасних учених [серед них К. Імбер і Ф. Башар] не змогли повністю взяти до уваги цю складність, просто стверджуючи, що Мехмед Челебі звільнив Мусу, який потім переправився до Валахії з Синопу за допомогою Ісфендіяра».
У Румелії Є докази того, що візантійський імператор Мануїл II Палеолог був замішаний у змові з метою доставити Мусу до Румелії. Симеон Солунський 1427 або 1428 року писав: «невірний Мойсей [Муса], якого благочестивий василевс [імператор] Мануїл запросив і вшанував великою увагою, забезпечивши його рясним провізією і компетентними помічниками, і переправив його до Валахії» Патрік Бальфур не вважав слова Симеона заслуговують на довіру. Перші дії Муси в Румелії зафіксовані після вересня 1409 року. Ймовірно, Муса опинився у Румелії саме цього року. Турецький історик Ш. Текіндаг датував переїзд у Валахію липнем 1409, але не обґрунтував твердження. За Ніколае Йоргою, у написі на церкві в селі «у двох годинах від Охрида» згадується Муса () як правив візантійського 6916 року (1407/08). Однак напис, що розглядається, просто згадує «Челебі», не називаючи Мусу.
Мірча, ворог Сулеймана Челебі, добре прийняв Мусу і дав за дружину свою дочку. У період між вереснем 1409 і січнем 1410 Муса здійснив набіг на Месембрію, яку Сулейман Челебі передав Візантії у 1403. За «Візантійською короткою хронікою», у січні 1410 «прийшов Муса із землі татар і підкорився василевсу Кіру Мануїлу». Редактор хроніки П. Шрейнер вважав цю інформацію недостовірною.
У період правління Сулеймана Челебі у Румелії кількість набігів на християн зменшилась. Його політика щодо християн була загалом миролюбною. Акинджі були цим незадоволені, оскільки їхні доходи залежали від пограбування та військового видобутку. Вони згуртувалися навколо Муси. Однак якщо самим акинджі число набігів видавалося недостатнім, то християни вважали інакше. Підтримка Муси Мірч була результатом його боротьби з османами в Добруджі. За «Ахвалом», Мірча сильно постраждав від набігів акінджі і сподівався позбутися подальших, підтримавши Мусу. Костянтин Філософ також стверджував, що Мірча допоміг Мусі, «щоб помститися за те, що зробив із ним його брат [Сулейман]». За Ашикпашазаде, Мусу підтримали «всі товаджі та тимаріоти Румелі» (за Х. Іналджиком, «товаджі були офіцерами акінджі, які отримали тимар»). Костянтин Філософ писав, що Муса «зібрав із собою величезну кількість воїнів, насамперед розбійників». Мірча, мабуть, розумів, що для акінджі набіги були сенсом існування, і вирішив, що єдина можливість позбавитися їх набігів — направити їх на чужу територію. Крім акинджі, Мусу підтримали уджбеї Румелії.