51-ша стрілецька дивізія (51 сд) () — військове з'єднання, стрілецька дивізія сухопутних військ Червоної армії, що існувала з 1919 до 1946 року. 51-ша стрілецька дивізія формувалася у складі Червоної армії двічі. Дивізія першого формування брала участь у Громадянській війні в Росії на Східному та Південному фронтах, у вторгненні до Польщі, радянсько-фінській війні, окупації Бессарабії та в німецько-радянській війні на південному фланзі. Дивізія другого формування брала участь у стратегічній наступальній операції Червоної армії в Білорусі та боях у Східній Пруссії. Завершила війну у Кенігсберзі.

Історія з'єднання

1-ше формування

Громадянська війна в Росії 51-ша стрілецька дивізія розпочала формування 6 липня 1919 року на підставі наказу № 158 командувача 3-ї армії Східного фронту Сергія Меженінова про її формування у складі Північного експедиційного з'єднання. Формування відбувалося в Тюмені, де були сформовані 151-ша, 152-га та 153-тя бригади. Організація дивізії була завершена 15 серпня, коли командир Василь Блюхер видав свій перший наказ, у якому визначив структуру дивізії. До складу дивізії входили штаб, політвідділ, матеріально-технічна та інші служби, три бригади по три стрілецькі полки (з 450-го по 458-й), батальйони зв'язку та саперний, бронетанкові загони. Сам Блюхер прибув до Тюмені 19 серпня і влаштував свій штаб у будинку купця Колокольникова.

На заключному етапі Петропавлівської операції восени 1919 року 151-ша бригада наступала на Ішим. 152-га бригада відійшла до Тобольська, а 153-тя бригада перебувала в резерві в Тюмені. Наприкінці листопада, після взяття Омська 3-тю армію було розформовано, 30-ту і 51-шу стрілецькі дивізії, що входили до її складу, передано до складу 5-ї армії. Після розгрому білої армії під проводом Олександра Колчака дивізія була передислокована в Новомиколаєвськ. 1 січня 1920 року дивізія увійшла до складу Головного командування резерву Червоної армії. Дивізії визначили завдання ремонтувати Сибірську залізницю та Черемховські вугільні копальні, зруйновані в результаті Громадянської війни в Росії.

4 липня дивізія отримала наказ на передислокацію на Південний фронт для боротьби з частинами Білої армії генерала Врангеля. Передові ешелони дивізії прибули на станцію Апостолове на початку серпня. 3 серпня дивізія увійшла до угруповання сил на правому березі Дніпра і зосередилася в районі Бериславля. Командування 13-ї армії 6 серпня почало наступ з метою розгрому частин Білої армії між Дніпром і Кримським перешийком. Головний удар завдавався силами 52-ї та Латиської стрілецьких дивізій. 51-ша стрілецька дивізія діяла в другому ешелоні ударного угруповання, не маючи часу на повне зосередження. У ніч на 7 серпня 52-га і Латиська дивізії форсували Дніпро, оволоділи Каховкою і Олешками і почали наступ на Мелітополь. 51-ша дивізія слідувала за ними через Дніпро і розпочала будівництво оборонного району в районі Каховки.

Тим часом наступ угруповання військ на лівому березі Дніпра було відбито з самого початку, що дозволило Врангелю зосередити додаткові сили проти 52-ї та латиської дивізій. Обидві дивізії були змушені відступити на Каховський плацдарм, який тепер утримував 51-ша стрілецька дивізія. Спроби білих вийти до Дніпра були відбиті силами 51-ї стрілецької дивізії. Міцно закріпившись на плацдармі, 21 серпня дивізія розгромила сили супротивника під час другого наступу 13-ї армії. 27 серпня дивізія вийшла в район Серогоз. Під час боїв у районі Серогоз 28–29 серпня дивізія, як повідомляється, завдала великих втрат частинам білих і здійснила організований відхід назад на плацдарм. Наприкінці вересня був створений Південний фронт під командуванням Михайла Фрунзе. Угруповання сил на правому березі було розформовано і перетворилося на 6-у армію. 51-й стрілецькій дивізії було наказано міцно обороняти Каховський плацдарм від запланованого наступу білої армії.

Протягом жовтня дивізія посилювала свої оборонні позиції на плацдармі. Лінія оборони мала довжину 40 кілометрів і глибину 12 кілометрів. Її протитанкова оборона базувалася на польовій артилерії та протитанкових ровах, а також на мінних полях перед фронтом наступу ворожих військ. 14 жовтня Російська армія Врангеля здійснила останню відчайдушну атаку, щоб захопити плацдарм і відкинути частини 51-ї дивізії за Дніпро. Попри підтримку танків, атака білогвардійців не вдалася. Готуючись до завершального наступу Червоної армії, дивізія отримала підкріплення. Метою дивізії було знищити 2-й корпус білих і захопити укріплення білих на Перекопському перешийку. 51-ша, 15-та та Латиська стрілецькі дивізії, окрема кавалерійська бригада, кавалерійський полк і бронетанковий загін утворили Перекопську ударну групу. 28 жовтня червоні перейшли в наступ і вже наступного дня дивізія здобула Перекоп. 30 жовтня дивізія відновила наступ, але не змогла перетнути Турецький вал і була змушена перейти до оборони.

30 жовтня Блюхер наказав 151-й бригаді розвідати Перекопську затоку для можливої переправи. Він також наказав 153-й бригаді розвідати Сиваш. 7 листопада почалася Перекопсько-Чонгарська наступальна операція. Дивізія спробувала штурмувати Турецький вал, але прорватися не змогла. Вночі частини дивізії форсували Сиваш і вийшли в тил білих. При одночасній лобовій атаці з фронту червоноармійцям вдалося захопити Турецький вал. 51-ша стрілецька дивізія продовжувала наступ і за сприяння Латиської стрілецької дивізії прорвала Ішунську позиції. Захоплення цього опорного району оборони поклало край організованому опору білих у Криму.

13 жовтня 1920 року за оборону Каховського плацдарму в серпні 1920 року наказом РВСР № 2797/559 дивізії присвоїли почесне найменування 51-ша Московська стрілецька дивізія та вручено Прапор московського пролетаріату. 14 вересня 1921 року дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора. З'єднання стало іменуватися 51-ша Перекопська Червонопрапорна стрілецька дивізія Московських радянських робітників, селян і червоноармійців. Тоді ж ВУЦВК нагородила дивізію орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. У грудні 1935 року до 15-річчя боїв під Перекопом дивізія була нагороджена орденом Леніна.

Після Громадянської війни Наприкінці грудня 1920 року, після розгрому армії Врангеля, 51-шу стрілецьку дивізію було передислоковано на річку Дністер, на охорону державного кордону з Румунією. До вересня 1921 року, до завершення територіальної реорганізації військ, 51-ша Перекопська стрілецька дивізія увійшла до складу Харківського військового округу. Наприкінці квітня 1922 року з'єднання перейшло у підпорядкування Південно-Західного військового округу. У травні того року дивізія, разом з 15-ю дивізією, увійшли до складу щойно створеного 6-го стрілецького корпусу на чолі з Дибенко П. Ю.. З того часу дивізію дислокувалася на півдні України, основна частка з'єднання мала пункти постійної дислокації в Одесі та сусідніх містах.

26 липня 1938 року на базі управління 6-го стрілецького корпусу в м.Одеса розпочалося формування управління Одеської армійської групи, яка складалася зі з'єднань і частин стрілецьких, танкових військ і військ забезпечення, установ і закладів, що дислокувалися на території Одеської, Миколаївської областей та Молдавської АРСР.

Агресія до Польщі 17 вересня 1939 року війська Червоної армії перейшли радянсько-польський кордон, розпочавши вторгнення до Польщі. 17 вересня Одеська армійська група діяла у складі сил Українського фронту, але участі у бойових діях не брала. 51-ша перебувала у складі діючої армії з 17 по 28 вересня 1939 року.

У жовтні 51-ша стрілецька дивізія увійшла до складу 35-го стрілецького корпусу.

Радянсько-фінська війна 15 січня 1940 року дивізія з Одеського військового округу була відправлена на Карельський перешийок до складу військ Північно-Західного фронту. У лютому 1940 року брала участь у прориві лінії Маннергейма у складі військ 50-го стрілецького корпусу 7-ї армії. З 3 лютого по 7 лютого дивізія перебувала у підпорядкуванні 10-го стрілецького корпусу 7-ї армії, 20 лютого — увійшла до складу 50-го стрілецького корпусу. 23 лютого брала участь у наступі на станцію Кям'яра, билася у районі Гейніокі. З 10 березня перебувала у складі 13-ї армії.

У квітні почалося перекидання радянських військ із Північно-Західного фронту до місць постійної дислокації. До Одеського військового округу повернулися 51-ша та 95-та стрілецькі дивізії та прибули нові 150-та, 173-тя стрілецькі дивізії та управління 14-го стрілецького корпусу.

Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР

У другій половині червня 1940 року в контексті до запланованого вторгнення Радянського Союзу до Бессарабії та Північної Буковини був розгорнутий Південний фронт. За директивою фронту управління 35-го ск, 37-го ск і 7-го ск, 173-тя, 176-та, 30-та, 164-та, 51-ша, 95-та, 147-ма, 150-та стрілецькі дивізії і 15-та моторизована дивізія; 21-ша легкотанкова бригада, 522-й, 110-й, 320-й, 124-й, 430-й, 439-й артполки і 317-ї артдивізіон РГК зосередилися в районі — Дубоссари, Тирасполь, Плоске, Шипка. 28 червня радянські війська отримали завдання — без оголошення війни зайняти Бессарабію і Північну Буковину. О 14:00 війська Червоної армії почали операцію із зайняття території Бессарабії.

7-й ск (51-ша, 150-та, 164-та сд, 14-та ) мав навести переправи для 5-го кавалерійського корпусу через річку Дністер, який продовжить вторгнення на територію Бессарабії. Після забезпечення переправи частини корпусу мали залишиться на місці. 51-ша дивізія зосередилася на території Тираспольського укріпленого району в районі м. Тирасполь.

О 14:00 війська 9-ї армії почали операцію із зайняття території Бессарабії. 3 липня радянські війська вийшли на новий кордон з Румунією.

З 8-9 липня війська Південного фронту повернулися до місць постійної дислокації.

Німецько-радянська війна

Операція «Барбаросса» Перед початком німецько-радянської війни 51-ша стрілецька дивізія разом з 25-ю і 95-ю дивізіями входила до складу 14-го стрілецького корпусу генерал-майора Єгорова Д. Г., який дислокувався в районі міст Ізмаїл, Кілія, Болград. На 22 червня 1941 року більшість частин 176-ї, 95-ї, 25-ї та 51-ї стрілецьких дивізій, а також 9-ї кавалерійської, першого ешелону 35-го, 14-го стрілецьких і 2-го кавалерійського корпусів займали підготовлену в інженерному відношенні оборону вздовж річки Прут і Дунай. На дивізію в середньому припадало близько 100 км ділянки кордону. 51-ша стрілецька дивізія обороняла ділянку державного кордону СРСР на східному березі річки Дунай від Ізмаїла (включно) до Чорного моря.

24 червня підрозділи 51-ї дивізії успішно ліквідували річковий десант противника у районі Картал. 24-26 червня підрозділи 23-го стрілецького полку дивізії та 79-го прикордонного загону на кораблях Дунайської військової флотилії в кількох місцях форсувала Кілійське гирло Дунаю в районі Кілії і захопили на території Румунії плацдарм довжиною близько 70 км, у тому числі село Кілія-Веке.

27 та 29 червня було відбито спроби румунських військ зайняти радянський плацдарм. Бої на плацдармі тривали до 16 липня, потім за наказом командування десант був евакуйований морем до Одеси. Останні кораблі з бійцями пішли 19 липня.