Нова хвиля британського хеві-металу (), скорочено NWOBHM — це загальнонаціональний музичний рух, що виник в Англії в середині 1970-х і привернув світову увагу на початку 1980-х років.

Термін «нова хвиля британського хеві-металу» був вперше вжитий 1979 року в музичному тижневику Sounds, щоб описати появу молодих гуртів важкого металу, коли панк-рок занепав на тлі домінування музики нью-вейв. Рух охоплював різні стилі, поєднуючи ранній хеві-метал з інтенсивністю панк-року, створюючи швидкі та агресивні пісні із сирим звучанням. Тексти були присвячені ескапістським темам, таким як міфологія, фентезі або жахи, та рок-н-рольному способу життя.

Розпочавшись як андеграундне явище, завдяки просуванню тижневиком Sounds та рок-діджеями нова хвиля британського хеві-металу отримала визнання та успіх у Великій Британії та інших країнах. Попри критику через надмірний медійний ажіотаж навколо переважно безталанних музикантів, рух призвів до відновлення жанру важкого металу та сприяв розвитку субкультури металістів.

NWOBHM породила близько тисячі хеві-метал-гуртів, лише одиниці з яких пережили появу MTV та розквіт комерційного глем-металу у другій половині 1980-х років. Iron Maiden та Def Leppard стали суперзірками; Motörhead та Saxon також мали значний успіх; інші гурти, такі як Diamond Head, Venom та Raven, мали менший успіх у чартах, але вплинули на піджанри екстремального металу середини-кінця 1980-х та 1990-х років. Багато зниклих колективів возз'єдналися у 2000-х роках і продовжили виступати та випускати нові записи.

Передісторія

Соціальний контекст

У другій половині 1970-х років Сполучене Королівство перебувало в стані соціальних заворушень та повсюдної бідності внаслідок неефективної соціальної політики урядів як Консервативної, так і Лейбористської партій протягом трирічного періоду економічної рецесії ; . Результатом деіндустріалізації став надзвичайно високий рівень безробіття, особливо серед молоді робітничого класу. Він продовжував зростати на початку 1980-х років, досягнувши піку в лютому 1983 року. Невдоволення багатьох людей спричинило соціальні заворушення з частими страйками та завершилося серією зіткнень із поліцією, зокрема у Брікстоні та у Токстеті. Молоді люди, позбавлені перспективи отримати навіть низькокваліфіковану роботу, доступну попереднім поколінням, шукали способи заробітку в музичному та розважальному бізнесі. Вибухова поява нових гуртів та нових музичних стилів у Великій Британії наприкінці 1970-х років стала результатом їхніх спроб заробити на життя під час економічної депресії, яка вразила країну до та під час правління уряду Маргарет Тетчер.

Відчай та жорстока реакція покоління, позбавленого безпечного майбутнього, були представлені британським панк-рухом 1977—1978 років, чий бунт проти системи продовжувався у новій хвилі та постпанку 1980-х років. Самопроголошені політично войовничі панки насолоджувались своїм анархічним ставленням та втілювали його на сцені за допомогою танців . Вони носили короткі зачіски зі або голили голови, носили порваний одяг з металевими застібками; , та цінували виконавчу майстерність менше, ніж простоту та гучність музики. Проте не вся молодь з робітничого класу прийняла панк-рух; дехто шукав порятунок від похмурої реальності у хеві-металі, що став одночасно і розвагою, і засобом зняття стресу та спілкування з однолітками, якого їм не вистачало через безробіття; .

Важкий рок у Великій Британії

Велика Британія була колискою першої хвилі хеві-металу, яка зародилася наприкінці 1960-х і розквітла на початку 1970-х. Серед багатьох британських гуртів, що здобули популярність у той період, світового успіху та визнання критиків досягли Led Zeppelin, Black Sabbath та Deep Purple; . Успіх музичного жанру, який у той час зазвичай називали «хеві-роком» (важким роком), породив спільноту британських фанатів, тісно пов'язаних з психоделією, доктринами хіпі та байкерською субкультурою; . В другій половині 1970-х років кожен з трьох провідних гуртів переживав кризу: Led Zeppelin різко скоротили діяльність після особистих трагедій; ; Black Sabbath звільнили харизматичного, але ненадійного фронтмена Оззі Осборна; Deep Purple розпалися. Як наслідок, увесь рух втратив значну частину динаміки та інтересу ЗМІ, які переорієнтувалися на те, що британський письменник Малк Макміллан називав «більш модними чи прибутковими ринками того часу», такими як диско, глем, , нью-вейв та електронна музика. Музична преса, захоплена панк-роком та новою хвилею, вважала гурти важкого року «незграбними динозаврами», а деякі автори навіть оголосили передчасний занепад хеві-металу; .

Попри кризу британських гігантів важкого року, у середині 1970-х років їхнє місце посіли інші рок-гурти, серед яких Queen, Hawkwind, Budgie, Bad Company, Status Quo та Nazareth. Всі вони неодноразово потрапляли до британських хіт-парадів та успішно проводили світові концертні турне; . Тогочасні чарти демонстрували, що в країні все ще існував величезний попит на важку музику, а молоді британські гурти, такі як UFO та Judas Priest, мали відчутний успіх та висвітлення в ЗМІ наприкінці 1970-х років; . Водночас у британських чартах все вище опинялися іноземні хард-рокові гурти, такі як Blue Öyster Cult та Kiss зі Сполучених Штатів, Rush з Канади, Scorpions із Західної Німеччини, Thin Lizzy з Ірландії, та особливо AC/DC з Австралії.

Motörhead

У 1975 році був заснований гурт Motörhead, що складався з вже досвічених музикантів. Їхній лідер Ієн «Леммі» Кілмістер був колишнім учасником спейс-рокового гурту Hawkwind, Ларрі Волліс грав з Pink Fairies, а Едді Кларк був учасником гурту Кертіса Найта Zeus. Саме через попередній досвід музикантів існують різні погляди на те, чи належить гурт до нової хвилі британського хеві-металу; ; .

Частина критиків та шанувальників вважала, що гурт слід розглядати як натхнення для руху, але не його частину, оскільки вони підписали контракти на запис, гастролювали країною та мали успіх у чартах ще до того, як будь-який гурт NWOBHM залишив місцеву клубну сцену. Motörhead були єдиним метал-гуртом того періоду, який записував пісні з радіодиджеєм BBC для його програми Peel Sessions, і першими, хто досяг вершини британського чарту альбомів з концертним записом No Sleep 'til Hammersmith у червні 1981 року. Сам Леммі казав: «NWOBHM …не принесла нам багато користі», бо Motörhead «з'явилися трохи зарано для цього».

Інші називали Motörhead першим значним представником цього руху ; та першим гуртом, який повністю поєднав панк-рок та хеві-метал. Їхня швидка музика, відмова від технічної віртуозності на користь прямолінійної гучності та безкомпромісне ставлення схвально сприймалися як панками, так і металістами. Motörhead залучали багато гуртів NWOBHM до своїх концертних турів; та ділили сцену з панк-гуртом друзів Леммі The Damned. Музичний стиль Motörhead став вкрай популярним під час NWOBHM, зробивши їх фундаментальним орієнтиром як для руху, що зароджувався, та для музикантів інших піджанрів металу протягом наступних десятиліть.

Характеристики

Ідентичність та стиль Музиканти та шанувальники NWOBHM були переважно молодими білими чоловіками та мали спільне класове походження, етичні та естетичні цінності. Американський соціолог Діна Вайнштейн у своїй книзі «Хеві-метал: музика та культура» описала піднесення та зростання руху як досягнення зрілості хеві-металу після його народження на початку 1970-х років і до того, як протягом наступних років від нього відгалузилися різні піджанри; . Британські фанати хеві-металу, широко відомі як muthas, metalheads, або headbangers, відкинули спрощений образ бунтівної молоді, успадкований від контркультури 1960-х, та психоделічні прихильності, характерні для рок-музики 1970-х, , оновивши принципи субкультури важкого металу та остаточно відокремивши її від мейнстрімного суспільства.

Ближче до кінця 1970-х років британські металісти об'єдналися в закриту спільноту однолітків, які звеличували владу та прославляли маскулінність. Разом з тим, згідно з аналізом Вайнштейн, чоловіче товариство та майже повна відсутність жінок у їхніх рядах не перетворилися на мачизм або мізогінію. Дослідниця писала, що британський хеві-метал «не є расистським, попри одноманітно білих виконавців, а його тексти позбавлені расових посилань». Ще однією характеристикою субкультури була прихована гомофобія, хоча й менш жорстока, ніж у британських скінхедів. У своїй книзі «Біжи з дияволом: влада, гендер та божевілля в музиці хеві-металу» Роберт Волзер називав це «колективним ствердженням гетеросексуальності», а британський соціолог Джон Кларк в журнальній статті розглядав як «реакцію проти розмиття традиційно доступних стереотипів маскулінності».

Хедбенгери мало цікавилися політичними та соціальними проблемами. В товаристві один одного, споживанні пива та музиці вони шукали засіб втекти від похмурої реальності, через що їх часто звинувачували в нігілізмі або ескапізмі. На відміну від панків, металісти поважали музичну майстерність та знаходили кумирів у віртуозних гітаристах та вокалістах, розглядаючи концертні виступи як повноцінну реалізацію їхнього статусу. Фанати були дуже віддані музиці, одне одному та гуртам, з якими мали спільне походження та від яких вимагали узгодженості із власними цінностями. Ті, хто відхилявся від цього суворого кодексу поведінки, позначалися як «запроданці» або «позери» та певною мірою виключалися зі спільноти. Текст пісні «Denim and Leather» () гурту Saxon точно відображав стан британських металістів у ті роки. Для жінок-музиканток та фанаток доступ до світу, в якому домінували чоловіки, був нелегким; приймалися лише ті, які адаптувалися до стандартів та кодексів своїх колег-чоловіків. Єдиними повністю жіночими хеві-метал гуртами тієї епохи стали ; та .

Музика, філософія та спосіб життя гуртів важкого металу та їхніх шанувальників часто піддавалися критиці як з боку лівих, так і з боку консервативної громадської думки. Металістів вважали безглуздими, смішними на межі самопародії, та навіть небезпечними для молодого покоління. Псевдодокументальний фільм 1984 року продемонстрував багато особливостей британських метал-гуртів, висвітлюючи комічні сторони їхнього життя; сторонні спостерігачі могли б вважати це абсурдом; , але самі метал-музиканти називали зміст фільму аж занадто реалістичним; .

Візуальні аспекти

Дрес-код британських хедбенгерів відображав новознайдену єдність руху та нагадував образи рокерів та американських байкерів 1960-х років. Спільними елементами були довге волосся та джинси, чорні або білі футболки з логотипами гуртів та обкладинками альбомів, а також шкіряні куртки або джинсові жилети, прикрашені нашивками. Наслідуючи приклад Judas Priest, до металевого гардеробу 1980-х років увійшли елементи садомазохізму, стали поширеними металеві шипи та прикраси, а музиканти почали носити спандексні чи шкіряні штани; . У цей час також були запроваджені елементи мілітарі, такі як пояси з патронами та знаки розрізнення. Цей стиль одягу швидко став ознакою металістів у всьому світі.

Більшість гуртів NWOBHM мали такий самий вигляд, як і їхні фанати, і створювали рок-шоу без спеціальних візуальних ефектів. Осібно стояв гурт Iron Maiden, який вигадав моторошного маскота, щоб збагатити свої виступи на самому початку кар'єри. Іншими винятками були , та , які використовували у своїх шоу різноманітний реквізит, костюми та трюки, тоді як та Venom стали відомими своєю ретельно продуманою сценографією, натхненною шок-роком та сатанізмом; .

Музичні та ліричні елементи