Польсько-чехословацька конфедерація — політична концепція періоду Другої світової війни, яку пропагував уряд Польщі в екзилі. Ця ідея, підтримана британським урядом, посилалася на довоєнні плани створення блоку країн «Міжмор'я». Спочатку до складу конфедерації мали входити Польща, Чехословаччина та Угорщина.
Під час Другої світової війни уряди деяких європейських країн в еміграції робили спроби об'єднатися в союзи, які мали дати їм гарантії безпеки, політичної та економічної стабільності в майбутньому. Федералістські концепції 1920-1930-х років були відроджені і мали шанс бути реалізованими в нових умовах. Багато федералістських проектів можна знайти в програмах польських політичних партій під час Другої світової війни. Такі спроби робили Польща, Чехословаччина, Греція та Югославія. Проєкт польсько-чехословацької федерації (конфедерації) був вступом до відновлення статусу наддержави та значення Польщі в Центральній та Східній Європі. На думку істориків, польсько-чехословацький пакт не мав шансів на успіх. Це було пов'язано, серед іншого, з від антипольської та прорадянської політики, яку проводили чехословацькі політики та від того, що з 1943 р. долю світу вирішувала т. зв. «велика трійка»: Й. Сталін, В. Черчилль і Ф. Д. Рузвельт. Ці політики не хотіли ще одного узурпатора прав на європейські території, як ген. Владислава Сікорського.
Концепції федерації
Послання Т. В. Вільсона Перед обличчям мінливих геополітичних умов ідею об'єднання європейських зусиль просували польські політики. Серед іншого, в планах була використана ідея «самовизначення націй» президента США Томаса Вудро Вільсона. 8 січня 1918 року у посланні до Конгресу Т. В. Вільсон оголосив про створення нової Європи з країнами Балтії, новоствореними державами Центральної Європи та відбудованою польською державоюPatrz szerzej w: .
Табір Пілсудського і Романа Дмовського
У 1920-х роках виникли концепції створення Сполучених Штатів Центрально-Східної Європи. Цю ідею висунув Ігнацій Ян Падеревський під впливом його безмежної довіри до американської політики. На думку багатьох істориків, концепція діяльності в програмі табору Юзефа Пілсудського була радше ситуативною спробою врахувати поточні події, ніж зрілим політичним планом. Значно пізніше прихильники Ю. Пілсудського, особливо «ППСники» і «визволителі», почали просувати гасла федерації як форми союзу між польською нацією та іншими народами колишнього Великого князівства Литовського. Так народилася легенда про федералізм як основоположне положення політики Ю. Пілсудського та невід'ємну складову його ідеології.
Ю. Пілсудський вважав, що Польщі необхідно гарантувати безпеку її існування в Центральній та Східній Європі та бути пов'язаною реальною спільністю інтересів з країнами зі схожими традиціями. Ті, що мовно та культурно відрізнялися від Польщі, були виключені з планів.
Крім федеративної концепції існувала й друга. Це була концепція інкорпорації, пов'язана з політичною лінією Романа Дмовського (заснування Національної демократичної партії, пов'язаної з Національною лігою). Серед іншого, була проголошена ідея відбудови колишньої багатонаціональної Речі Посполитої в новій формі, де відкидалася політична рівність інших націй і вимагалося привілейоване становище для польської нації. Р. Дмовський відстоював концепцію суто польської держави, яка б охоплювала не більше 1/3 непольських територій (за винятком єврейської меншини). Ідея політика полягала також у полонізації цих територій.
Федералізм Владислава Сікорського Подібну ідею об'єднання країн Центральної та Східної Європи в суворо визначений федеральний організм висував і генерал Владислав Сікорський. Основи союзу були закладені під час його перебування на посаді прем'єр-міністра в 1920-х рокахWł. Sikorski piastował urząd premiera rządu RP od 16 XII 1922 — 26 VI 1923..
У проєктованому блоці держав, Сікорський припустив створення архіфедерації, яка об'єднає країни від Балтійського до Егейського моря та створить державу з вирішальною владою в цій частині світу. Ідея була спрямована на тісну політичну та економічну співпрацю між країнами, що мало гарантувати її довговічність. До архифедерації мали увійти Чехословаччина, країни Балтійського блоку (Литва, Латвія та Естонія), Білорусь, Угорщина, Румунія, Югославія, Греція та Болгарія. До неї не входила Україна, очевидно, як можливий конкурент Польщі. Ядром майбутнього союзу мала стати Польща, найбільша з країн Міжмор'я.
«Міжмор'я» Юзефа Бека Політика Юзефа Бека, названа (лат.) Intermarium (пол. Intermarium) або Третя Європа, була власною ідеєю польського політика. У середині 1930-х років Ю. Бек докладав зусиль, щоб залучити до свого плану країни Балтії зі Швецією та Фінляндією s. 10.. У своїх припущеннях міністр виступав проти радянських проєктів, спрямованих на створення так званої системи колективної безпеки в цьому регіоні. Плани Ю. Бека не включали ЧехословаччинуMinister J. Beck zakładał, że przyszły blok powstanie na «gruzach» Czechosłowacji. s. 14..
Фундаментальну роль у концепції Третьої Європи, окрім країн Балтії, мали відігравати країни Південно-Східної Європи, такі як Румунія, Угорщина разом із Підкарпатською Руссю, Югославія, ІталіяK. Piwarski, [w:] Polityka europejska w okresie pomonachijskim (X. 1938-III.1939), Warszawa 1960, s. 38 — twierdził, że koncepcja J. Becka byłaby realna w oparciu o 5 państw: Polskę, Węgry, Rumunię, Jugosławię i Włochy, [za]: s. 4. та ТуреччинаW planach tych, ujmowano prawdopodobnie także Grecję. s. 14.. Міністр Ю. Бек не мав достатньої економічної та військової підготовки, щоб реалізувати свої наміри на практиці, навіть в умовах, коли Чехословаччина була анексована Третім Райхом.
Федеральні проекти Т. Масарика та М. Годжі Політичні ідеї щодо тіснішої польсько-чехословацької співпраці можна також знайти в дипломатичних нотатках чеських і словацьких політиків. У 1917 році Т. Масарик, пізніше президент Республіки Чехословаччина, припустив створення чехословацько-польського союзу. У 1939 році подібний проєкт представив у Парижі словацький політик Мілан Годжа, колишній прем'єр-міністр чехословацького уряду. М. Годжа виступав за створення польсько-чесько-словацького союзу. Гарантією цього мало стати збереження автономії Словаччини. Спочатку ці політики не висували плану ширшого союзу (федерації), який би включав деякі європейські країни, обмежуючись ідеєю союзу, що складався б з двох (або трьох) держав: Польщі та Чехословаччини, або Польщі, Чехії та Словаччини.
Ідеї М. Годжі змінилися після початку Другої світової війни, коли він представив план колективної безпеки в Центральній і Східній Європі у своєму меморандумі від 28 жовтня 1939 року. Він запропонував федерацію у складі Польщі, Чехословаччини, Австрії, Угорщини, Югославії, Румунії та Болгарії, де основний акцент робився на економіці. Повторна спроба представити свій проект відбулася в 1942 році, після того, як він оселився в США роком раніше. Словацький політик запропонував центральноєвропейську федерацію як противагу сильнішим державам — СРСР і Третьому Рейху.
Позиції польських політичних партій Ідея федерації була підтримана основними польськими політичними партіями, окрім комуністів. Останні виступали за Європу, що складається з «народних республік» за зразком СРСР (наприклад, краківська організація комуністів «Польська народова»). До них належали і прихильники федерації:
Союз польських синдикалістів — у його програмі можна знайти федералістські ідеї, в яких містився заклик до Ягеллонської ідеї, в той час як тісні зв'язки: польсько-чехословацькі та центральноєвропейські були на другому плані. Передбачалося включення до Польщі Східної Пруссії, частина Західної Пруссії, Нижньої Сілезії, Опольської Сілезії, України, Білорусі i Литви. Заохочувався розвиток національних культур на рівноправному рівні. Передбачалося вигнання німців з приєднаних територій та взаємні територіальні поступки для анулювання старих суперечок, наприклад Волинь на користь України зі збереженням Львова або Віленщини на користь Польщі. Федерація чотирьох держав мала вирішувати культурні, соціальні та економічні питання. Щодо тіснішого польсько-чесько-словацького союзу, який розглядався як противага радянськомуімперіалізму та нацизму Третього Рейху, постулювалося, що історичні помилки мають бути виправлені, а питання Тешинської Сілезії вирішене на взаємовигідній основі. З іншого боку, Сполучені Штати Центральної Європи мали стати блоком держав між Балтикою та Адріатичним і Чорним морями. Програма передбачала розпочати трансформацію цієї частини Європи з відмови від імперіалістичних територіальних тенденцій. Йшлося про соціальну та культурну спільноту (1940). Польські соціалісти, які об'єднували лівих соціалістів, у своїх деклараціях передбачали загальноєвропейську федерацію в рамках справедливо влаштованої європейської федерації (1941). Активісти колишньої Національної робітничої партії натякали на федерацію, союз з Чехословаччиною, Угорщиною та Литвою на чолі з Польщею. Вони також не виключали створення Польського Союзу з суворо імперською політичною системою, який у майбутньому відіграватиме «історичну роль у світовій цивілізації». Передбачалося злиття західної та східної культур зі збереженням християнських цінностей (1941), тоді як Нова Польща в цій концепції федерації віддавала перевагу формі корпоративної системи з імперськими (наддержавними) польськими тенденціями, в якій приватна власність повинна була відігравати головну роль. Союз відновлення республіки передбачав невизначену спільноту слов'янських держав, в якій Польща мала відігравати творчу і першопрохідницьку роль, повернувшись чолом до Заходу (1942 р.). Ширше ідею союзу слов'янських держав висунув Польський рух за об'єднання слов'ян, який у своїх деклараціях створив концепцію федерації слов'янських держав, заснованої на реальних політичних засадах, партнерській співпраці, позбавленій націоналістичного шовінізму. Співпраця із західними державами мала створити принцип «рівного з рівним і вільного з вільним». Тільки така концепція, як вважалося, гарантувала вільний і неухильний розвиток економіки. Насамперед пропонувалося укласти військово-економічний союз і створити Рух за об'єднання слов'ян (1942). Табір Воюючої Польщі проголосив створення федерації на основі територій Східної Пруссії, Щецинського Помор'я, Сілезії, включаючи Україну, Білорусь, Литву, Чехію, Словаччину, Угорщину та інші країни, визнаючи верховенство Польщі в цьому об'єднанні. Також було задекларовано союзи з Великою Британією, Францією, Туреччиною та скандинавськими державами (1942). Католицьке угруповання Фронт відродження Польщі базувало свої концепції на ідеї слов'янських держав у складі єдиного блоку центральноєвропейських держав з наддержавним характером (1942 р.). Інше католицьке угруповання, Союз, з метою нейтралізації німецької небезпеки, пропонувало об'єднати демографічно та економічно сильну Центральну Європу в єдиний політичний організм, який мав стати головним стратегічним центром. Це мав бути морально-політичний організм, головним ядром якого мала стати Польща. Територіально він мав охоплювати землі на заході до Одри і Ниси-Лужицької, на півночі від гирла Одера до Клайпеди, а далі Литву, Білорусь, Україну, а також Латвію та Естонію. Відправною точкою була б польсько-чехословацька конфедерація. Було запропоновано федерацію зі спадковою монархією, де панувала б рівність і толерантність за принципом «вільний з вільним і рівний з рівним», що охоплювала б до 100 мільйонів населення, пропагувала б усі християнські цінності і відмовлялася б від гегемонії (1942).
У 1943—1944 роках подібні федералістські концепції можна знайти в програмах інших політичних партій. Однак вони вже не мали великого значення через крах і припинення переговорів про польсько-чехословацьку конфедерацію в першій половині 1943 р. Ці плани були в підвішеному стані: Союз польських патріотів, Польський національний комітет, Національне представництво партій, Селянська організація свободи — Рацлавіце (1943), Рада національної єдності і Робітнича партія (1944).