Гірський фінбош та реностервельд (ідентифікатор WWF: AT1203) — афротропічний екорегіон середземноморських лісів та чагарників, розташований в Капських горах у Південно-Африканській Республіці. Він є частиною Капського регіону, одного з найбільш біорізноманітних регіонів планети.
Географія Екорегіон гірського фінбошу та реностервельду охоплює гірські та височинні райони Капського регіону, розташовані на висоті понад 300 м над рівнем моря. Він переважно розташований в межах Західнокапської та Східнокапської провінцій Південно-Африканської Республіки, а невелика частина на північному заході екорегіону лежить в Північнокапській провінції. На півночі екорегіон переходить у Сукулент-Кару та Нама-Кару, на сході — у хащі Олбані, а на півдні — у низинний фінбош та реностервельд та у гірські ліси Книсни та Аматоле.
Гірський фінбош та реностервельд переважно поширений в Капських горах, а також в деяких частинах Великого Уступу, зокрема у найвищих частинах Роггевельдбергу. Гори Капського складчастого поясу зазвичай розділяють на чотири фізико-географічні регіони:
Західні гори простягаються на 375 км від Капського півострова на півдні до гір на півночі. Основними гірськими масивами, що входять до цього субрегіону, є Столова гора, яка досягає 1086 м у висоту, гори (1269 м), (1590 м), (1995 м), (1630 м), (1884 м), Скурвеберг (2071 м), (1800 м), (1015 м), Седерберг (2026 м), (1016 м) та Боккевельд (982 м) (з півдня на північ). Опади в цих горах випадають виключно взимку, а їх кількість значно коливається, від 200 мм на кордоні з екорегіоном Сукулент-Кару на північному сході до 3000 мм на звернених до Індійського океану схилах південних гір.
Південно-прибережні гори простягаються безперервним гірським ланцюгом довжиною понад 800 км, від на заході до околиць міста Гебеха на сході. Основними гірськими масивами, що входять до цього субрегіону, є (1201 mм), (1654 м), (964 м), Лангеберг (1710 м), (1579 м), (1675 м), (1757 м), (1758 м) та (987 м) (із заходу на схід). На крайньому південному заході Прибережного поясу Капських гір опади переважно випадають взимку, а далі на схід дощі можуть йти протягом всього року. Середньорічна кількість опадів в Прибережному поясі гір коливається від 800 мм до 1500 мм, однак у північних передгір'ях цих гір, звернених до міжгірської западини , вона може становити менше 400 мм.
Внутрішній пояс Капських гір лежить на північ від басейну Малого Кару і простягається на 400 км із заходу на схід, від до околиць . Основними гірськими масивами, що входять до цього субрегіону, є (1504 м), (2325 м), Грут-Свартберг (2085 м) та (1626 м) (із заходу на схід). Середньорічна кількість опадів тут коливається від 500 мм до 750 мм, однак у внутрішніх передгір'ях вона може становити лише 200 мм, а у високогір'ях — досягати 1000 мм. На крайньому заході субрегіону опади випадають переважно взимку, в а на крайньому сході — навесні та восени. У більшій частині Внутрішнього поясу опади йдуть протягом всього року.
Комплекс інзельбергів Малого Кару охоплює кілька ізольованих гірських хребтів, розташованих у міжгірській западині Малого Кару, оточеній з півночі горами Внутрішнього поясу, а з півдня — горами Прибережного поясу. Основними гірськими масивами, що входять до цього субрегіону, є (1622 м), (1350 м), Таусберг (1491 м), Ройберг (1490 м), (1100 м), (1955 м) та Антонісберг (1720 м). Середньорічна кількість опадів тут коливається від 400 мм до 750 мм, однак у північних передгір'ях інзельбергів вона може становити лише 200 мм. Дощі йдуть протягом всього року, за винятком крайнього сходу субрегіону, де вони йдуть переважно навесні та восени.
З геологічної точки зору основу Капських гір складають ордовицько-девонські осадові породи Капської супергрупи, у якій кварцитові пісковики та Віттеберзької груп чергуються з дрібнозернистими сланцями . Ці породи накопичувалися у осадовому басейні разом з метаосадовими породами, що належали до груп Мальмсбері, Канго, Каайманс та Гамтоос віком один мільярд років. Рифтогенез, пов'язаний з розпадом Гондвани, оголив ці породи та призвів до формування складчастості, однак з того часу регіон залишався відносно стабільним. Протягом подальшого періоду ерозія стерла колись надзвичайно високі форми рельєфу, перетворивши їх на сучасні стійкі кварцитово-пісковикові гори, водночас призвівши до нового етапу осадонакопичення в розломних басейнах, особливо у крейдовому періоді. М'які сланці Капської супергрупи та залишки крейдових відкладів сформували низькі долини та горбисті рівнини, що примикають до стрімких гір. Внаслідок тривалого періоду ерозії Капські гори не досягають виняткових висот, проте рельєф регіону все одно вражає, оскільки гори дуже стрімко піднімаються над прилеглими низовинами. Іншою, хоча й незначною, особливістю капських ландшафтів є розкидані відслонення докембрійських гранітів, особливо вздовж передгір'їв Західного поясу.
Більшість річок, що беруть свій початок у Капських горах, належать до чотирьох основних річкових басейнів. Найбільшою річкою регіону є , яка бере початок в горах Великого Свартбергу, і разом зі своєю притокою тече на захід та впадає в Атлантичний океан. Річка протікає південніше і впадає в затоку Святої Єлени поблизу міста . Найбільшою річкою регіону, що впадає в Індійський океан, є Бріде. Вона протікає повз місто та впадає в океан біля . На сході екорегіону протікає річка , яка утворюється при злитті та , і разом з притокою тече на південь, розділяючи Малий Кару навпіл, та впадає в Індійський океан. Річки екорегіону є важливим середовищем існування для ендемічних прісноводних риб, а також важливими міграційними шляхами. Вони спряють обміну флори і фауни між прибережними та внутрішніми районами Південної Африки.
Клімат На більшій частині екорегіону переважає напівпустельний клімат (BSh за класифікацією кліматів Кеппена), а на заході регіону — середземноморський клімат (Csb за класифікацією Кеппена). Середньорічна кількість опадів в регіоні коливається від 300 до 2000 мм, хоча у деяких місцевостях на південному заході вона може досягати 3000 мм. В області середземноморського клімату, західніше Голкового мису, опади випадають переважно взимку. Зимові дощі пов'язані з холодними атмосферними фронтами, що формуються в циркумполярній системі західних вітрів. На схід від області середземноморського клімату розподіл опадів менш сезонний. Постфронтальні явища, пов'язані з надходженням вологих повітряних мас з відносно теплого Індійського океану, призводять до того, що дощі йдуть протягом всього року, з піками навесні та восени. Середні температури екорегіону загалом нижчі, ніж температури навколишніх низовин. У високогір'ях часто утворюється іній, а взимку протягом кількох тижнів в горах може лежати сніг. Влітку температура рідко підіймається вище 25 °C, за винятком внутрішніх долин.
Флора Рослинний покрив екорегіону представлений фінбошем та . Склерофільні, вічнозелені, вразливі до пожеж чагарники фінбошу розділяють на чотири типи: рестієвий, вересовий, протеєвий та геофітний. У рестієвому фінбоші переважають вічнозелені очеретоподібні рослини з родини рестієвих (Restionaceae), наявність яких є унікальною діагностичною ознакою фінбошу. У вересовому фінбоші переважають дрібнолисті чагарники з родини вересових (Ericaceae) заввишки 0,5-2 м, завдяки яким фінбош стає зовні подібним до вересових пустищ. У протеєвому фінбоші переважають представники гондванської родини протеєвих (Proteaceae), які відомі своїм ефектним цвітінням і висотою. Протеєві кущі можуть досягати 2-4 м у висоту і є найвищими рослинами фінбошу. Нарешті, у геофітному фінбоші переважають цибулинні рослини та інші геофіти. Ці рослини найбільше помітні після пожеж, а також вирізняються привабливими квітами, внаслідок чого цінуються як декоративні рослини. Фінбош процвітає серед пісковикових гірських скель, на ґрунтах, бідних на поживні речовини. У фінбоші рідко зустрічаються дерева, хоча в Капських горах ростуть гірські кипариси (Widdringtonia nodiflora), а в горах Седерберг — ендемічні (Widdringtonia wallichii).
Гірський фінбош вирізняється надзвичайно високим флористичним різноманіттям, особливо вираженим на заході регіону, де значна мінливість між різними типами оселищ та вздовж географічних градієнтів призводить до формування надзвичайно складної рослинної мозаїки. Південноафриканський національний інститут біорізноманіття виділяє 30 типів угруповань гірського фінбошу, на розподіл яких впливають три основні градієнти: із заходу на схід, від узбережжя до внутрішніх районів континенту та від підніжжя до високогір'їв. Флора гірського фінбошу змінюється у відповідь на збільшення висоти та відповідно до схилів. У захищених долинах зустрічаються інші рослини, ніж на відкритих схилах, а угруповання, що ростуть нижче снігової лінії помітно відрізняються від тих, що ростуть на гірських вершинах.
Біля підніжжя гір, на глибоких та родючих ґрунтах переважає протеєвий фінбош. Зі збільшенням висоти починає домінувати вересовий фінбош, який росте на вологих, дрібнозернистих, багатих на органічні речовини ґрунтах. На зігрітих сонцем північних схилах поширені неглибокі, сухі ґрунти та росте рестієвий фінбош, рослини в якому мають неглибоке коріння. На більш низьких висотах на північних схилах глибина ґрунту та довжина коріння рестієвих рослин збільшуються. З просуванням від узбережжя вглиб континенту кількість опадів зменшується, і на зміну протеєвому та вересоому фінбошу приходить рестієвий та айстровий або сухий фінбош. В сухому фінбоші домінують вересоподібні чагарники, здатні отримувати вологу з глибоких шарів ґрунту.
Реностервельд, назва якого з африкаансу означає "носороговий вельд", що вказує на нього, як на історичне середовище проживання чорних носорогів (Diceros bicornis), є другим за поширенням типом рослинності регіону. На відміну від фінбошу, у реностервельді відсутні представники родини рестієвих (Restionaceae), а протеєві (Proteaceae) зустрічаються вкрай рідко. Цей тип рослинності складається з невисокого (1-2 м заввишки) чагарникового ярусу, в якому домінують (Elytropappus rhinocerotis) з родини айстрових (Asteraceae) та різноманітні чагарники з родини вересових (Ericaceae), та з трав'янистого ярусу, який складається з трав та сезонно активних геофітів. Реностервельд найбільш поширений у західних та внутрішніх гірських районах екорегіону, де середньорічна кількість опадів коливається від 250 до 650 мм. Зі збільшенням вологості реностервельд переходить у фінбош, а зі зменшенням — у чагарники сукулентного кару. В Капських горах реностервельд росте на дрібнозернистих, відносно родючих ґрунтах, пов'язаних зі сланцевими відслоненнями, міжгірськими западинами та передгір'ями. Дослідження показують, що межі поширення різних реностервельдних угруповань можуть буть обумовленими.
Екорегіони гірського та низинного фінбошу та реностервельду разом складають близько 80 % Капського флористичного регіону, найменшого з шести флористичних царств світу. Площа Капського регіону становить близько 90 000 км², що співставно з площею Португалії чи Малаві, однак на цій території росте понад 9000 видів рослин, з яких майже 6000 видів є ендемічними. В екорегіонах гірського та низинного фінбошу та реностервельду зустрічається близько 7000 видів рослин. Регіональне флористичне різноманіття тут є одним з найвищих в усьому світі, за винятком деяких тропічних дощових лісів.