Сергі́й Володисла́вович Зава́дський (; *  — †/1943?) — правник, судовий, громадський, державний діяч, сенатор за Гетьманату Павла Скоропадського.

Біографія Походив з польсько-українського роду Рогуль-Завадських (мати — належала до дворянсько-купецького роду Писарєвих) з Поділля.

Народився 18 лютого 1871 року у місті Казань Казанської губернії Російської імперії.

У 1893 році закінчив юридичний факультет Московського університету з дипломом першого ступеня.

У 1897–1906 роках — займав прокурорські посади у Москві, Петербурзі, Великих Луках і Новгороді.

Після 1906 року — член Петербурзької судової палати, обер-прокурор кримінального і цивільного касаційного департаменту Сенату.

У 1915 році став прокурором Петербурзької судової палати. Згодом займався розслідуванням справи про вбивство Григорія Распутіна.

Із січня 1917 року — сенатор цивільного касаційного департаменту Правительствуючого Сенату. У березні 1917 року призначений заступником голови Верховної слідчої комісії по розслідуванню злочинів представників старого режиму.

Після розпуску Сенату більшовицькою владою наприкінці листопада 1917 року Завадські переїхали до Харкова.

Робота у Гетьманському уряді Української Держави 6 травня 1918 року наказом гетьмана Павла Скоропадського призначений членом Генерального суду і виконуючим обов’язки заступника Міністра судових справ. Згодом — голова новоствореної Малої Ради міністрів.

23 липня уряд схвалив подання Міністра юстиції Михайла Чубинського і призначив Завадського членом новоствореного Державного сенату, з залишенням також і на посаді Державного секретаря Української Держави. Від 26 липня — сенатор Загального зібрання Генерального суду.

Згідно з ухваленим Радою Міністрів 1 серпня 1918 року «Тимчасовим законом про Верховне Управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України» був призначеним другим, після Петра Яковича Дорошенка, Верховним Правителем Української Держави в разі смерті, тяжкої хвороби або складення повноважень гетьманом Павлом Скоропадським[О.М.РЕДЬКО. ГРАМОТА ГЕТЬМАНА УСІЄЇ УКРАЇНИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО ВІД 3 СЕРПНЯ 1918 р. - УДК 930.253:94(477)“1918” - https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/14-3.pdf ].

Один з авторів «записки дев'яти» міністрів (від 17 жовтня 1918 року), яка призвела до кризи в уряді Федора Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі України — переорієнтації з Почвірного союзу на Антанту.

Після повалення Гетьманату Павла Скоропадського — приєднався до Білого руху. Восени 1919 року призначений товаришем голови Особливої комісії при головнокомандуючому Збройних сил Півдня Росії генералу Антону Денікінуз розслідування злодіянь більшовиків.

Еміграція У вересні 1921 року під іменем міщанина Степана Завістовського дістався Польщі.

Навесні 1922 року — перебрався до Праги, де провадив активну викладацьку і наукову діяльність, працював у російських еміграційних наукових установах.

Помер 2 липня 1935 року (за іншими даними — 1943Завадський Сергій // — Т. 2. — С. 706.) в Празі. Похований на Ольшанському цвинтарі. Його дружина — Калерія Іванівна (*1876 — †1963) — похована там само.

Примітки

Джерела Гай-Нижник П.П. Державна канцелярія при Раді міністрів Української Держави 1918 р.: структура, завдання, діяльність // Гілея. — 2021. — Вип.160 (№1–2). — Ч.1. Історичні науки. — С.34–54. Гай-Нижник П. П. Державний секретаріат (канцелярія) Української Держави 1918 року (до історії Державної служби України) // Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні. — : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2008. — С. 40–44. Завадський Сергій // — Т. 2. — С. 706.