Запоріжський Павло (Запорожський Павло Никанорович) (23 грудня 1886, м. Єлисаветград, нині Кропивницький — 20 вересня 1950, м. Львів) — український іконописець, військовик, поручник Армії УНР (1919–1920).
Життєпис Народився 23 грудня 1886 року у Єлісаветграді (тепер Кропивницький) в родині художника Никанора Аксентієвича Запорожченка та Ксенії Коротич. Там здобув середню освіту та у 1906 році одержав атестат зрілості. Як син художника, змалку чув велике замилування до малярства, і по закінченні школи цілком присвятив себе малярству, спочатку з допомогою та під керівництвом батька, а потім протягом 5 років у "Рисункових клясах", заснованих під патронатом Петроградськох академії Художеств під керівництвом академіка О.С. Козачинського, Ольшанського та П.М.Іващенка та одночасно закінчив кустарно - промислову школу ім. Фірсова в Єлісаветграді. Вдосконалюючи свої знання з малярства, головним чином з пейзажного та декоративного живопису, вчився в художника М.П. Колесниченка з котрим декілька років співпрацював. В цей час був учасником художніх виставок у багатьох містах України, та розміщував свої карикатури та шаржі в гумористичних журналах та газетах.
З початком 1ї світової війни був мобілізований, воював на Румунському фронті в чині "вольноопрєдєляющегося", а потім прапорщика. Після революції був обранний командиром підрозділу, де воював. 10 листопада 1917 року в Покровській церкві міста Одесси обвінчався з сестрою милосердя Акилиною (Кірою) Гукович з Єлісаветграда, що з нею зустрічався ще до війни. Згодом воював в армії УНР у чині поручника. У листопаді 1920 року разом із 1-ю Запорозькою дивізією Армії УНР інтернований до Польщі, де перебував у таборі в селі Пикуличах (біля Перемишля). Після звільнення знов повернувся до малярства, головним чином в галузі церковного мистецтва. В 1923 році до нього приєдналася жінка з сином. Від 1923 — співвласник та головний художник спілки «Відродження» в Перемишлі. З 1927 року почав працювати самостійно. Розмалював велику кількість церков та іконостасів у Галичині, в цей час, між іншим, вчив малювати Володимира Ярему (Димитрія). Від 1945 року мешкав у Львові, по вул. Сеченова, 15. Помер 20 вересня 1950 року від хронічної серцевої недостатності. Похований на Янівському кладовищі.
Творчий доробок Від 1923 — співвласник та головний художник спілки «Відродження» в Перемишлі. Засновник артистично-малярної та іконописної майстерні (1927).
З 1923 до 1944 року писав ікони для храмів Львівщини, Бойківщини і Лемківщини, зокрема для церков с. Турівка Тернопільського району (1928) та с. Добра (1929, нині Польща; чотири ікони до бічних престолів).
Розписав церкву Петра й Павла у Львові (поч. 1930-х рр.), виконав іконопис греко-католицького собору в м. Ярославі (1935–1937; Польща). У с. Великому Ключеві Коломийського району протягом 1933–1934 років здійснив реставрацію ікон, а також розписав бані та створив дванадцять образів «Хресної дороги» в храмі Преподобної Параскеви Сербської.
Збереглися оформлення церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1932, с. Опарівка, нині Польща); запрестольна ікона в церкві Різдва Богородиці в Перемишлі (1943); розписи церкви в с. Щавне Підкарпатського воєводства; ікона Івана Хрестителя (1945 року вивезена до Польщі).
Джерела Запоріжський Павло / О. М. Колянчук // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010.