Мар'ян Юрчик (; , Карчевиці — , Щецин) — польський профспілковий діяч і правий націонал-консервативний політик, один з історичних лідерів руху Солідарність. Активний учасник робітничих протестів 1970—1971 років. У серпні 1980 року підписав у Щецині першу з серпневих угод. Голова Щецинського профцентру «Солідарності». Був непримиренним противником ПОРП, займав радикальну антикомуністичну позицію протистояння з владою ПНР. Інтерновано під час воєнного стану. У Третій Речі Посполитій — сенатор Польщі у 1997—2000 роках, президент (мер) Щецина у 1998—2000 і 2002—2006 роках. Засновник профоб'єднання Солідарність 80.
Походження та робота Народився у сім'ї сілезських селян з гміни Кломніце, поблизу Ченстохова (тоді Келецьке, нині Сілезьке воєводство). У дитинстві пережив нацистську окупацію. Сім'я зазнавала переслідувань, через що Юрчик все життя не міг подолати ворожості до Німеччини та німців. Відрізнявся глибокою католицькою релігійністю, допомагав при службах у костелі.
Закінчив сім класів сільської школи. З 16 років працював у Ченстохові на текстильному заводі Stradom. Низькі заробітки спонукали шукати працевлаштування у великому місті на приєднаних після війни територіях. Юрчик перебрався до Щецина, у 19 років вступив на корабельню імені Варського. Термінову службу в армії проходив в артилерійській частині ТоруняJak zginęły dzieci Jurczyka? (mp3). Повернувшись на корабельню, працював кранівником, зварювальником, пожежником, комірником, завскладу.
Спочатку, за багатьма відгуками, селянин Юрчик важко адаптувався у незнайомих міських умовах. Вирізнявся надзвичайним консерватизмом, «сільським поглядом» і у світогляді, і в трибі, і в побутових звичках.
З юності був переконаним польським націоналістом й антикомуністом, прихильником католицької соціальної доктрини. Події Польського Жовтня 1956 року (у цей час Юрчик служив в армії) пробудили соціальну та політичну активність. З націонал-католицьких і правопопулістських позицій Юрчик жорстко відкидав панівний режим компартії ПОРП (хоча під час антисемітської кампанії кінця 1960-х років, не бувши її учасником, поблажливо ставився до поширення на корабельні антисемітських листівок і використання робітників проти студентських демонстрантів).
Активіст у ПНР
«Щецинська республіка» У грудні 1970 року Мар'ян Юрчик активно приєднався до робітничих протестів на Балтійському узбережжі. У Щецині ватажком був Едмунд Балука. Щецинські протести відрізнялися особливою жорсткістю (цьому сприяла позиція місцевого першого секретаря комітету ПОРП Антонія Валашека та коменданта міліції Юліана Урантувки). Відбулися зіткнення робітників з міліцією, було підпалено будівлю воєводського комітету ПОРП.
Разом з Едмундом Балукою, Адамом Ульфіком, Владиславом Токарським, Богданом Голашевським Юрчик очолював страйковий комітет на Щецинській корабельні. Брав участь у переговорах із партійно-державною делегацією Едварда Герека. Займав радикальні позиції в дусі «робітничої демократії», відігравав значну роль у спонтанно виниклій «Щецинській республіці».
Довіра та розчарування Спочатку Юрчик довіряв обіцянкам Герека, даним після усунення від влади Владислава Гомулки. Його щира віра в нового лідера ПНР сягала того, що коли Герек з'являвся на телеекрані, господар будинку Юрчик вимагав повної тиші. У 1971—1972 роках брав участь у діяльності офіційних профспілок ПНР.
Проте Юрчик швидко розчарувався у гереківському курсі та долучився до нелегальної робочої групи на чолі з Балукою. Після вимушеної еміграції Балуки брав участь у католицькому протестному русі. Остаточно Юрчик відкинув Герека у 1976 році, після придушення робітничих протестів у Варшаві та Радомі. Особливе обурення викликали партійні накази провадити збори у колективах і «гнівно засуджувати» страйкарів.
Лідер щецинської «Солідарності»
Щецинська угода 19 серпня 1980 року Мар'ян Юрчик очолив Міжзаводський страйковий комітет Щецина (MKS). Центр щецинського руху сформувався навколо Юрчика на корабельні імені Варського. Від імені комітету Юрчик вів переговори з першим секретарем воєводського комітету ПОРП Янушем Брихом і віцепрем'єром ПНР Казімежем Барциковським.
Щецинський MKS висунув до влади 36 вимог соціально-економічного та політичного характеру, витриманих у дусі робітничого популізму та радикального антикомунізму. На відміну від Леха Валенси у Гданську, Юрчик принципово відмовився від допомоги експертів з опозиційної інтелігенції. Страйк він вважав справою робітників і насторожено ставився до дисидентів, підозрюючи їх у схильності до компромісу з ПОРП. Те саме стосувалося представників закордонних ЗМІ — поставлена Юрчиком охорона корабельні, виконуючи його інструкції, здала міліції групу кореспондентів BBC.У Гданську серед призвідників страйку були політики. У Щецині страйк був спонтанним і чисто робітничим. Але наше ставлення до іноземних журналістів, яких ми нехтували, було помилкою. Унаслідок про страйк у Щецині світ дізнався набагато менше, ніж про гданську.
Мар'ян ЮрчикБарциковський розраховував під час переговорів «приручити» активістів (аж до корумпування) та включити їх до державної системи ПНР. Ці спроби зазнали повної невдачі, натрапивши на тверду позицію Юрчика. Проте віцепрем'єру вдалося помітно огранити політичну частину домовленостей. MKS Щецина досяг від віцепрем'єра Барциковського менших поступок, ніж MKS Гданська від віцепрем'єра Ягельського. Водночас Щецинську угоду страйкарів з урядом підписали 30 серпня 1980 року, на день раніше, ніж всесвітньо відомий гданський документ.
Щецинський профцентр Мар'ян Юрчик швидко вирушив до загальнонаціонального керівництва Солідарності. Перебував у Всепольській комісії, очолював профцентр у Щецині та Західній Померанії. Належав до радикального «фундаменталістського» крила «Солідарності» (інші відомі представники — Анджей Гвязда, Ян Рулевський, Гжегож Палька, Анджей Розплоховський, Северин Яворський). Юрчик послідовно виступав за конфронтацію з урядущою компартією. Жорстко протистояв воєводському комітету ПОРП, регіональним секретарям Казімєжу Циприняку та Станіславу Міскевичу, які представляли «партійний бетон».Ми виженемо комуністів із підприємств. Можливо, доведеться навіть встановити пару шибениць. Цих звірів слід тримати у клітинах.
Мар'ян ЮрчикФ.Кузнецов. Вешатель. «Литературная газета», ноябрь 1981.У період Бидгощського березня Юрчик виступав за переростання всепольського попереджувального страйку на загальний. Різко висловлювався на переговорах з віцепрем'єром Мечиславом Раковським: «Якщо ваша дружина щоразу обманює вас, ви будете їй довіряти? Ось і ми вам більше не довіряємо».
Щецинський профцентр «Солідарності» відзначався постійною готовністю до атаки. Уряд ПНР Юрчик називав «московською делегатурою», оголосив про створення «соціального трибуналу» для представників влади та висловив готовність до винесення висільних вироків. При цьому виявився чи не єдиний задокументований приклад антисемітизму Юрчика: він заявив, ніби в керівництві ПОРП «троє з чотирьох євреїв» (саме цей елемент його поглядів схвалював лідер «бетонного» Руху щецинських комуністів Іренеуш КаміньськийPrzemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019.).
У внутрішніх розкладах «Солідарності» Юрчик засуджував «культ Валенси». Зі свого боку, Валенса звинувачував Юрчика в «ножі в спину 30 серпня» — укладанні Щецинської угоди раніше за Гданську. Особливо негативно ставився Юрчик до таких радників профспілки, як-от Яцек Куронь, Адам Міхнік, Броніслав Геремек, Тадеуш Мазовецький. Він вважав, що представники інтелігенції, особливо ліві (як Куронь, Міхнік, Кароль Модзелевський) намагаються «вирвати „Солідарність“ у робітників і використовувати у своїх соціалістичних цілях».
На I з'їзді «Солідарності» Юрчик балотувався у голови профспілки. У своїй промові він акцентував антикомунізм і вимагав наступальної позиції, а також критикував Валенсу за антидемократичне керівництво профспілкою. За його кандидатуру було подано 201 голос — майже чверть делегатів, друге місце після Валенси. Це був показник широкої популярності щецинського профлідера.
Жовтнева промова Юрчика на меблевій фабриці в Тшебятуві, де прозвучали слова про шибениці для комуністів, згодом називалася одним із приводів силових дій з боку влади. Радянські пропагандистські органи особливо наголошували на діяльності Юрчика. Критикували не лише його позицію і називали «вішачем», а й повідомляли про «дикі п'яні оргії ночами у щецинській штаб-квартирі „робітничої профспілки“».
Наприкінці 1981 року Щецинський профцентр «Солідарності» та корабельні імені Варського займали непримиренну позицію щодо ПОРП й уряду генерала Ярузельського. На корабельні проводилася демонстративна акція — протестне голодування членів незалежної профспілки працівників міліції. Робочі корабельні на загальних зборах ухвалили резолюцію: «Ми рішуче відкидаємо ідею Фронту національної згоди та вимагаємо, щоб на період до вільних виборів влада була передана Громадській раді народного господарства».
Переслідування влади Мар'яна Юрчика взяли під варту у перші години воєнного стану — в ніч проти 13 грудня 1981 року. Наказ про інтернування шістдесяти активістів Щецинської «Солідарності» віддав воєводський комендант міліції полковник Верніковський. Машину, в якій їхали Юрчик і секретар профцентру Станіслав Коцян, опергрупа держбезпеки зупинила на дорозі з Гданська до Щецина. Обох вивезли до лісу; перспектива видавалася зрозумілою. Однак невдовзі під'їхав кур'єр із пакетом. Прочитавши папери, начальник опергрупи наказав везти затриманих до голенювського центру інтернування.
Страйк Щецинської корабельні та його придушення відбувалися без Юрчика. У місцях інтернування він залишався до 18 листопада 1982 року.
Невдовзі після звільнення наприкінці 1982 року Мар'яна Юрчика знову заарештували. Готувався політичний процес над групою найрадикальніших активістів «Солідарності» та КОС-КОР. Перед судом мали постати Яцек Куронь, Адам Міхнік, Кароль Модзелевський, Анджей Гвязда, Генрик Вуєць, Ян Рулевський, Северин Яворський, Гжегож Палька, Анджей Розплоховський, Мар'ян Юрчик. Проте, побоюючись політичних ускладнень, влада утрималася від проведення процесу. Опозиціонерам запропонували емігрувати, але вони відповіли відмовоюНакаряков В. Н. Диверсии против Польши. Советская Россия, 1985..
Підпільна «Солідарність» випустила у 1984 році серію поштових марок із зображеннями політв'язнів, зокрема Мар'яна Юрчика.
У 1984 році Юрчика звільнено за амністією. Був з ентузіазмом зустрінутий масою прихильників у Щецині. Його прийняли на корабельню, але наприкінці 1986 року звільнено (формально «за станом здоров'я»). Брав участь у діяльності підпільних структур «Солідарності».
Юрчик наполягав на збереженні як ідей, але й організаційної структури «Солідарності» 1980—1981 років. На цьому ґрунті він знову конфліктував із Валенсою, звинувачуючи його в узурпації керівництва профспілковим підпіллям. У 1987 році Юрчик створив «Робітничу групу Національної комісії „Солідарності“», яка не визнавала Валенсу головою. Однак ця структура не набула розвитку. Лідерство залишилося за Валенсою.
Загибель сина та невістки 5 серпня 1982 року наклали на себе руки син і невістка Мар'яна Юрчика. 23-річний Адам і 20-річна вагітна Дорота викинулися з вікна. Сталося це в різних місцях Щецина: Дорота вчинила самогубства у своїй квартирі, Адам за кілька годин в гостях у приятеля.
Похорон вилився в масову антикомуністичну демонстрацію та зіткнення із ЗОМО. Мар'ян Юрчик вважав загибель Адама та Дороти політичним вбивством і покладав підозри на Службу держбезпеки (СБ). Але ні офіційне, ні громадське розслідування не знайшли підтверджень цієї версії.