Вашингтонський університет у Сент-Луїсі () — приватний дослідницький університет у Сент-Луїсі, штат Міссурі, США. Заснований у 1853 році, університет названий на честь Джорджа Вашингтона, генерала континентальної армії та першого президента Сполучених Штатів.
Університет складається з восьми шкіл бакалаврату, магістратури та професійних шкіл, у тому числі Коледжу гуманітарних і природничих наук, Школи соціальної роботи імені Джорджа Воррена Брауна, Оліновської бізнес-школи, Медичної школи Вашингтонського університету, Маккелвівської інженерної школи, Школи права Вашингтонського університету, Школи післядипломної та професійної освіти та Школи дизайну та образотворчих мистецтв імені Сема Фокса.
Вашингтонський університет є членом Асоціації американських університетів з 1923 року та класифікується як «R1: Докторські університети — університет з дуже високим обсягом дослідницької діяльності». У 2021 році Національний науковий фонд поставив Вашингтонський університет на 25 місце серед академічних закладів США за витратами на дослідження та розробки. Університетська спортивна команда «Вошингтон-юніверсіті Беарз» грає в третьому дивізіоні Національної асоціації студентського спорту як член-засновник Університетської спортивної асоціації.
Станом на 2023 рік 26 лауреатів Нобелівської премії, 11 лауреатів Пулітцерівської премії, 4 лауреати поетів США та 6 стипендіатів Макартура були викладачами або випускниками. Серед випускників Вашингтонського університету також є: 16 президентів університетів, 21 член Конгресу США, 30 стипендіатів Родса, 7 стипендіатів Маршалла та 2 стипендіати Черчилля.
Історія
19 століття
17 ділових, політичних та релігійних лідерів Сент-Луїса були занепокоєні відсутністю на Середньому Заході вищих навчальних закладів і замислились над створенням університету. Сенатор штату Міссурі Веймен Кроу та унітаріанський священник Вільям Ґрінліф Еліот, дід поета Томаса Стернза Еліота, очолили зусилля зі створення вищого навчального закладу.
Першим ректором університету був Джозеф Ґібсон Гойт. У 1853 році Веймену Кроу вдалося домогтись, щоб Генеральна асамблея штату Міссурі надала університету хартію, а Вільям Ґрінліф Еліот був призначений президентом університетської опікунської ради. На ранній стадії Еліот звернувся за підтримкою до членів місцевих ділових кіл, включаючи бізнесмена Джона О'Феллона, але Еліот не зміг домогтися постійного фінансування. Вашингтонський університет вирізняється серед великих американських університетів тим, що він не мав попередньої фінансової підтримки. Заклад не мав ані підтримки з боку релігійної організації, ані з боку жодного багатого спонсора, ані цільової державної підтримки. До цього дня Вашингтонський університет контролюється опікунською радою, яка відповідно до хартії призначає своїх членів.
Протягом перших трьох років з моменту заснування назва університету змінювалась кілька разів. Спочатку Опікунська рада схвалила назву «Семінарія Еліота», але Вільяму Еліоту було ніяково називати університет своїм іменем. Крім того, він заперечував проти створення семінарії, оскільки це б означало, що університет мав би пропонувати певне релігійне навчання. Він вважав, що університет не має прив'язуватись до певної релігії.
Під тиском Еліота Опікунська рада створила спеціальну групу, якій було доручено підібрати назву для університету. Групу очолив місцевий юрист і майбутній федеральний суддя Семюель Тріт. Через кілька місяців група Тріта запропонувала назвати університет Вашингтонським інститутом на честь першого президента країни Джорджа Вашингтона. У 1854 році Опікунська рада змінила назву на «Вашингтонський інститут» на честь Джорджа Вашингтона та тому, що хартія для закладу була випадково надана у день народження Вашингтона, 22 лютого. Присвоєння університету імені першого президента країни лише за сім років до громадянської війни в США та в період гострого національного розколу не було випадковістю. У цей час конфлікту американці захоплювалися Джорджем Вашингтоном як батьком-засновником США і символом національної єдності. Опікунська рада вважала, що університет має бути об'єднуючою силою в сильно розділеному Міссурі. У 1856 році університет змінив свою назву на «Вашингтонський університет».
Незважаючи на те, що заклад отримав статус університету, протягом багатьох років Вашингтонський університет функціонував переважно як вечірня школа, розташована на 17-й вулиці та Вашингтон-авеню в центрі Сент-Луїса. Через обмежені фінансові ресурси Вашингтонський університет спочатку користувався громадськими будівлями. Заняття розпочалися 22 жовтня 1854 року в будівлі Бентонівської школи. Спочатку університет оплачував вечірні заняття, але по мірі того, як їхня популярність зростала, їх фінансування було передано державним школам Сент-Луїса. Зрештою Опікунська рада знайшла кошти на будівництво Академік-холу та півтора десятка інших будівель. Пізніше університет поділився на три заклади: Школу ручної праці, Академію Сміта та Інститут Мері.
У 1867 році університет відкрив першу приватну неконфесійну школу права на захід від річки Міссісіпі. Близько 1882 року Вашингтонський університет розширився на численні кафедри, які розташовувалися в різних будівлях по всьому Сент-Луїсу. Медичні заняття вперше були проведені у Вашингтонському університеті в 1891 році після того, як Медичний коледж Сент-Луїса вирішив приєднатися до університету, створивши Медичну школу. Однак, вже близько до 1890-х років університет був на межі фінансового краху, доки Роберт Соммерс Брукінґс, президент Опікунської ради, не взявся за оздоровлення фінансів університету та придбання землі для нового студмістечка. Брукінґс відіграв важливу роль у зборі грошей для університету, с тих пір як Еліот, головний організатор збору коштів для університету, помер.
У 1896 році Голмс Сміт, викладач малювання та історії мистецтва, розробив те, що стане основою для печатки сучасного університету. Печатка складається з елементів родинного герба Вашингтона та символу французького короля Людовика IX, на честь якого названо місто Сент-Луїс.
Протягом першого півстоліття свого існування Вашингтонський університет розташовувався в центрі Сент-Луїса, в районі Вашингтон-авеню, Лукас-Плейс і Лакаст-стріт. До 1890-х років, завдяки різкому розширенню Медичної школи та новому благодійнику в особі Роберта Брукінґса, університет почав рухатися на захід. Рада директорів університету розпочала процес пошуку відповідного місця та найняла ландшафтно-архітектурну фірму Olmsted, Olmsted & Eliot з Бостона. Комітет у складі Роберта С. Брукінґса, промисловця Генрі Вер Еліота та Вільяма Г'юза знайшов ділянку площею 41, 7 гектарів, що розташовувалась одразу за лісопарковою зоною Форест-Парк, який знаходився на захід від межі міста в окрузі Сент-Луїс. Вважалося, що висота землі нагадує Акрополь і надихнула неофіційну назву студмістечка — Hilltop, що з англійської перекладається як «Вершина холму». У 2006 році студмістечко було перейменовано на Денфорт-кампус на честь колишнього ректора Вільяма Г. Денфорта.
У 1899 році університет оголосив загальнодержавний конкурс проектів нового студмістечка. Відома філадельфійська фірма Cope & Stewardson (ті самі архітектори, які спроектували значну частину Пенсільванського університету та Принстонського університету) перемогла зі своїм планом ряду чотирикутних будівель в стилі колегіальної готики, натхненних Оксфордським і Кембриджським університетами.
20 століття
20 жовтня 1900 року відбулось закладення камню першої будівлі, Буш-холу. Невдовзі після цього почалося будівництво Брукінґс-холу, Ріджлі-холу та Каплз-холу.
Університет відклав заселення цих будівель до 1905 року для проведення Всесвітньої виставки 1904 року та літніх Олімпійських ігор 1904 року, що дозволило університету побудувати десять замість спочатку запланованих семи будівель. Початковий ансамбль будівель став зразком для будівництва Денфорт-кампусу; за деякими винятками, будівництво та розширення Денфорт-кампусу, а також вибір будівельних матеріалів відбувались за оригінальним планом філадельфійської фірми Cope & Stewardson.
В 1915 року було завершено будівництво нового медичного комплексу на вулиці Кінґс-Хайвей у теперішньому районі Сент-Луїса Центральний Вест-Енд. У 1918 році у Вашингтонському університеті почали навчання перші жінки-медичні студентки.
Під час Другої світової війни в рамках Мангеттенського проекту у Вашингтонському університеті використовувався циклотрон для виробництва невеликих кількостей нещодавно відкритого елемента плутонію за допомогою нейтронного бомбардування нітрату уранілу. Плутоній, вироблений там у 1942 році, був відправлений до металургійної лабораторії Чиказького університету, де команда Глена Сіборга використовувала його для вилучення, очищення та вивчення характеристик екзотичної речовини.
Пропрацювавши 22 роки в Чиказькому університеті, Комптон повернувся до Сент-Луїса в 1946 році, щоб стати дев'ятим ректором Вашингтонського університету. Комптон відновив футбольну команду Вашингтонського університету, заявивши, що відтепер у спортивні ігри гратимуть на «суворо аматорській» основі без спортивних стипендій. Під керівництвом Комптона кількість вступників до університету різко зросла, головним чином завдяки тому, що ветерани Другої світової війни користувалися своїми пільгами.
Десегрегація Вашингтонського університету почалася в 1947 році з Медичної школи та Школи соціальної роботи. Університет поклав край расовій сегрегації на своїх бакалаврських кафедрах у 1952 році. Таким чином, Вашингтонський університет став останнім місцевим вищим навчальним закладом, який здійснив десегрегацію. У 1940-х роках університет зіткнувся з критикою з боку місцевих афроамериканських засобів масової інформації, яка включала кампанію написання листів церквами, місцевою Міською лігою та юридичних звітів Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення, які прагнули позбавити університет безподаткового статусу.
У другій половині 20-го століття Вашингтонський університет перетворився з приміського коледжу на всесвітньо відомий заклад. У 1957 році почалося планування будівництва «Півдня 40» — комплексу сучасних гуртожитків, в яких переважно проживають першокурсники та деякі другокурсники.
Завдяки доступному в студмістечку житлу, університет, студентам якого доводилось їздити з інших ближніх місць, став привабливим для більшої кількості абітурієнтів з усієї країни. Вже в 1964 році більше двох третин нових студентів прибули з-за меж Сент-Луїса.
У 1971 році опікунська рада призначила ректором університету Вільяма Генрі Денфорта, який провів університет через соціальну та фінансову кризу 1970-х років, зміцнив медичну школу та покращив часто напружені відносини між університетом та громадою Сент-Луїса. Під головуванням Денфорта було створено 70 нових професорських посад, побудовано десятки будівель, залучено фінансування у розмірі 1,72 мільярда доларів США та втричі збільшено суму студентських стипендій.
В 1976 році Опікунська рада університету вирішила додати до назви університету фразу «в Сент-Луїсі», щоб університет краще вирізнявся у національних ЗМІ.
У 1995 році Марк С. Райтон, колишній ректор Массачусетського технологічного інституту, був обраний 14-м ректором університету. Під час перебування Райтона на посаді ректора кількість заявок на вступ до бакалаврату Вашингтонського університету зросла більш ніж удвічі. З 1995 року до університету приєдналось понад 190 професорів, було оновлено навчальний план із гуманітарних і природничих наук, а також завершено будівництво понад 30 нових будівель.
21 століття У 2002 році Вашингтонський університет став співзасновником інноваційної спільноти Cortex у сент-луїському районі Мідтаун. Cortex є найбільшим інноваційним центром на Середньому Заході, де розташовані офіси компаній Square Inc., Microsoft, Aon, Boeing і Centene. Інноваційний центр за 14 років створив понад 3800 технологічних робочих місць.