Артур Окс Сульзберґер-молодший (; 22 вересня 1951, Маунт-Кіско, США) — американський журналіст, видавець і бізнесмен, що очолював видання New York Times, син видавця New York Times Артура Окса Сульзберґера, нащадок родини Окс-Сульзберґер, яка займалась видавництвом, зокрема, газети New York Times.
Життєпис Артур Окс Сульзберґер-молодший народився 22 вересня 1951 року в Маунт-Кіско, Нью-Йорк в родині Артура Окса Сульзберґера, спадкоємця видавника газети New York Times та компанії The New York Times Company, та його першої дружини Барбари (уродженої Ґрант). В момент його народження, його батько — на той час військовослужбовець, проходив навчання військове тренування в Квантіко, Вірджинія. Разом з його матір'ю на той момент знаходилась його тітка, сестра його батька, Джудіт Сульзберґер, яка була лікарем. Невдовзі після народження Артура-молодшого, його дід Артур Гейс Сульзберґер, на той час — видавник New York Times, написав таку пам'ятну записку: «Слава Артуру! Нехай його правління буде довгим!».
В ранньому дитинстві Артур часто переїжджав з родиною, у зв'язку із роботою його батька. Так, з 1953 до1954 року родина жила в Мілвокі, Вісконсин, коли його батько працював у виданні The Milwaukee Journal. В Мілвокі в Барбари, матері Артура, стався викидень, і з тих пір в неї почала розвиватись депресія, що відбивалось на шлюбі його батьків. Потім Сульзберґери короткий час проживали у Нью-Йорку, а звідти влітку 1954 року поїхали до Парижу, де батько Артура працював кореспондентом в паризькому бюро New York Times. В Парижі матері Артура стало гірше, її госпіталізували через депресію, а через деякий час в неї зав'язались стосунки із паризьким кореспондентом видання New York Herald Tribune Деном Куком. Коли батько Артура про це дізнався, пара вирішила розійтись, і Барбара, разом з дітьми, переїхала до Ментони, маленького містечка на Французькій Рив'єрі.
В жовтні 1955 року Барбара разом із Артуром та донькою Карен повернулась до Нью-Йорка, так само, як і батько Артура. Разом із дітьми вона оселилась в селищі Порт-Честер, штат Нью-Йорк. Батьки Артура офіційно розлучились в 1956 році, за умовами розлучення його мати отримала квартиру в Нью-Йорку, фінансування освіти дітей та фінансування своєї психотерапії. Після розлучення Барбара разом із дітьми переїхала до Нью-Йорка. Окрім матері, Артуром та його сестрою опікувалась французька няня Жоржет. Із батьком Артур та його сестра проводили вихідні дні. У 1956 році батько Артура одружився з Керол Фокс Фурман, дочку від першого шлюбу з якою він вдочерив. В 1964 році в пари також народилась дочка Синтія. В 1958 році мати Артура вийшла заміж за нью-йоркського бізнесмена Девіда Крісті, і скоро в них народились діти — хлопчик та дівчинка. Спочатку в Артура склались теплі відносини з вітчимом: той вчив його кататись на велосипеді, купив йому собаку, і Артур, за наполяганням матері, називав його татом. Однак по мірі того, як Артур дорослішав, відносини з вітчимом ставали дедалі напруженішими.
Артур відвідував приватні школи на Мангеттені, а літо проводив в літніх таборах в Нью-Гемпширі. Його вітчим Девід був активним в Єпископальній церкві Св. Яківа. Його мати також навернулась до єпископальної церкви. Артур також відвідував єпископальну церкву і згодом був конфірмований членом єпископальної церкви. В 1966 році, будучи в 9-му класі Артур перевівся до Школи Луміс, школи-інтернату в Коннектикуті, в якій колись вчився його батько. Однак вже після одного семестру навчання в школі, Артур покинув школу, оскільки атмосфера в школі здавалась йому задушливою. Повернувшись до Нью-Йорка, Артур повідомив свою матір, що відтепер житиме з батьком.
Артур вдруге пройшов програму 9-ого класу в Браунінґській школі, де також колись навчався його батько. В школі він став членом дебатного клубу, а в 10-му класі став працювати в шкільній газеті. Влітку 1968 року він працював клерком в New York Times. Крім того, в 1969 році Артур пройшов тренувальну програму з виживання Outward Bound в диких місцях Північної Кароліни, де він разом із іншими учасниками спав в парусинових спальниках, готував їжу на відкритому вогні, та ходив в піші експедиції в лісі. В тому ж році, Артур разом із родичами батька відвідав Ізраїль, де він побував в кібуці біля ліванського кордону, в Єрусалимі, тощо. Артур був тимчасово відрахований з Браунінґської школи за спробу організувати закриття школи після розстрілів в Кентському державному університеті.
Влітку 1970 року Сульзберґер працював у Лондоні в газеті The Daily Telegraph, а також в газеті Vyneyard Gazette. Восени 1970 року він вступив до Університету Тафтса, де він зосередився на вивченні політології та міжнародних відносин. В університеті він також поринув у культуру хіпі: читав Курта Воннеґута та Річарда Бротіґана, слухав відповідну музику (рок-групи Jefferson Airplane та Grateful Dead) та експериментував з марихуаною та галюциногенами. Сульзберґер також приєднувався до антивоєнних протестів проти В'єтнамської війни, за що його двічі заарештовували. Під час зимніх канікул 1970—1971 року він працював у друкарні газети Boston Globe.
В листопаді 1978 року Сульзберґер поїхав до Топіки, Канзас, де тоді жила його мати зі своїм третім чоловіком Джеррі Джонсоном, щоб провести з ними День подяки. Під час свого візиту він познайомився із Ґейл Ґреґ, яка жила по сусідству з його матір'ю, і в них зав'язались стосунки. Вони почали жити разом у Бостоні, де знаходився університет, в якому навчався Сульзберґер, з січня 1974 року. Після того, як Сульзберґер в 1974 році закінчив Університет Тафтса, разом із Ґейл він переїхав до міста Ролі, Північна Кароліна, де почав працювати репортером у місцевій газеті Raleigh Times. Крім того, Сульзберґер також працював у виробничому та рекламному відділах газети. В травні 1974 року Сульзберґер одружився з Ґейл.
Сульзберґер пропрацював в Raleigh Times два з половиною роки до весни 1976 року. Восени 1976 року вони із Ґейл вирушили до Лондона, де Сульзберґер почав працювати в новинному агентстві Associated Press, куди його влаштував батько. Репортером Associated Press Сульзберґер висвітлював, зокрема, взяття в заручники пасажирів голландського потягу в 1977 році молукканськими націоналістами. Його репортаж з'явився на першій шпальті New York Times.
В травні 1978 року Сульзберґер припинив працювати в Associated Press. Вони з дружиною вирушили у тримісячну подорож, під час якої відвідали Східну Європу, Радянський Союз, Китай та Японію. Восени 1978 року Артур повернувся до США та почав працювати у вашингтонському бюро New York Times. В серпні 1980 року в Сульзберґера народився син — Артур Ґреґ Сульзберґер. Під час роботи у вашингтонському бюро газети, Сульзберґер подорожував разом із Джорджем Гербертом Бушем, тодішнім кандидатом на посаду президента США від Республіканської партії США, та висвітлював його виборчу кампанію. Крім того, Сульзберґер висвітлював різні теми, які мали довгостроковий вплив: від ядерних випробувань до рішень Федеральної торгової комісії.
В березні 1981 року Сульзберґер із родиною переїхав до Нью-Йорка і почав працювати в редакції новин New York Times. Він працював репортером і, зокрема, висвітлював діяльність мера Нью-Йорка Еда Коча. В 1982 році він отримав першу адміністративну посаду — посаду редактора з розподілу завдань репортерам. В 1983 році Сульзберґер став займатись господарськими справами газети: спочатку він працював у рекламному відділу, потім — у відділі стратегічного планування. Крім того, він почав навчатись на Гарвардському просунутому курсі підготовки менеджерів. Закінчивши курс, Сульзберґер провів деякий час у Сарасоті, Флорида, розробляючи план розширення для місцевої газети, яка належала The New York Times Company. Потім його перевели до нічного виробничого відділу (друкарні) New York Times, де він пропрацював рік.
В 1986 році Сульзберґера підвищили до заступника редактора. На цій посаді він був підзвітний своєму батькові, Артуру Оксу Сульзберґеру — видавнику New York Times, а також директору з господарської діяльності Волтеру Метсону. В 1988 році Сульзберґер став заступником видавника газети. В 1991 році Артур Окс Сульзберґер оголосив раді директорів The New York Times Company, до якої також входили члени родини Окс-Сульзберґер, про свій намір покинути посаду видавника газети, а на своє місце призначити Сульзберґера-молодшого. Директори, що не належали до родини Окс-Сульзберґер, взяли паузу, оскільки були погано знайомі з Сульзберґером-молодшим, та їм потрібен був час, що вивчити його краще, перед тим, як схвалити його кандидатуру. Впродовж наступних кількох місяців Сульзберґер-молодший зустрічався із членами ради директорів, на яких вони висловлювали свої занепокоєння. Врешті, в січні 1992 року рада директорів схвалила кандидатуру Сульзберґера-молодшого на посаду видавника газети. В той же час, батько Сульзберґера відмовився робити його членом ради директорів The New York Times Company через побоювання негативної реакції з боку його сестер та племінників, які були членами ради. Так, в 1992 році Сульзберґер-молодший став видавником газети, а його батько залишався Головою правління The New York Times Company.
В 1997 році Артур Окс Сульзберґер номінував Сульзберґера-молодшого на посаду Голови правління The New York Times Company, попередньо в приватному порядку роз'яснивши своє рішення членам ради директорів компанії. Сульзберґер-молодший залишався видавником New York Times до 2017 року, а Головою правління The New York Times Company — до 2020 року. Обидві посади, відповідно в 2017 та 2020 роках, перейшли його сину Артуру Ґреґу Сульзберґеру.
Діяльність на посаді видавника New York Times та Голови правління The New York Times Company
Загальний огляд За часів Сульзберґера в газеті відбулись кардинальні зміни. По-перше, починаючи з 1993 року, газета стала виходити в кольоровому форматі, і відтак, втратила свою колишню неофіційну назву «сіра леді». Спочатку в кольоровому форматі вийшла тільки рубрика рецензій на книги. Поступово інші рубрики стали виходити в кольоровому форматі. Найдовше чорно-білою залишалась рубрика новин, однак в 1997 році й вона стала виходити з кольоровими фотографіями.
По-друге, в 1996 році в інтернеті з'явилась цифрова версія New York Times. Ще в 1994 році газета почала виходити на веб-порталі AOL. У 1995 році було створено компанію The New York Times Electronic Media Company для розробки цифрового формату газети. Восени 1995 року ця компанія запустила першу бета-версію вебсайту Times. На момент запуску вебсайт New York Times був безкоштовним для користувачів у США, але газета вирішила стягувати плату з читачів, які заходили на сайт з-за кордону. За 1,95 долара за доступ до однієї веб-сторінки, користувачі також могли завантажувати статті на свої комп'ютери, а сайт також пропонував сервіс газетних вирізок на замовлення, який дозволяв користувачам налаштовувати сповіщення електронною поштою за темами.
По-третє, в 2011 році був запроваджений пейвол, або «платна стіна», таким чином, тільки користувачі, які оплатили доступ до контенту, можуть читати більшість контенту вебсайту New York Times. Коли пейвол був лише запроваджений, будь-хто міг прочитати 20 статей на місяць безкоштовно. Початкова плата за доступ на вейбсайті складала 15 доларів на місяць, за доступ до вебсайту та версію для планшетів — 20 доларів на місяць. Видання The Economist пов'язувало запровадження пейволу із зниженням читацької аудиторії паперової газети, а також із зниженням доходів від реклами в паперовій газеті. Коли Сульзберґер залишив посаду видавця наприкінці 2017 року, у New York Times, за твердженням самого видання, було 3,5 мільйона підписників, 2,5 мільйона з них — лише підписників на цифрове видання.
Крім того, відбувались й інші зміни в дусі часу. В 2002 році газета оголосила, що у весільній рубриці також публікуватиме оголошення про весілля одностатевих пар. Під керівництвом Сульзберґера газета отримала 61 Пулітцерівську премію.