Гірські ліси та луки Південного Рифту або Мозаїка гірських лісів та луків Південного Рифту (ідентифікатор WWF: AT1015) — афротропічний екорегіон гірських луків та чагарників, розташований в Східній Африці.
Географія Екорегіон гірських лісів та луків Південного Рифту охоплює низку гірських масивів та плато, розташованих в горах на півдні Великого Африканського Рифту. Центром регіону є , розташоване на південному сході Танзанії, північніше озера Ньяса, в місці, де сходяться західна та східна гілки Східно-Африканського Рифту. Це нагір'я складається з низки вулканічних гірських хребтів та плато, серед яких слід відзначити гори , Кіпенгере, і та плато . Також частиною Південного нагір'я вважається нагір'я , розташоване південніше, на північно-східному узбережжі озера Ньяса. Найпівнічнішою частиною екорегіону є плато , розташоване на північний захід від Південного нагір'я, між озерами Танганьїка та Руква. На південь від Південного нагір'я, вздовж західного узбережжя озера Ньяса, простягаються гори і та плато . Вони переважно розташовані на території Північного Малаві, а плато Ньїка також охоплює невелику частину сусідньої Замбії. Найпівденнішою частиною екорегіону є гори , розташовані на кордоні між Південно-Західним Малаві та мозамбіцькою провінцією Тете.
Рельєф регіону представлений плато та гірськими хребтами, обмеженими з усіх боків уступами або глибоко розчленованими пагорбами. Висота екорегіону коливається від 1400 до 2400 м над рівнем моря, а найвищими вершинами регіону є гори Рунгве та в Танзанії, висота яких перевищує 2960 м над рівнем моря. З геологічної точки зору основу регіону складають докембрійські граніти, гнейси та сланці, які утворилися 3250 мільйонів років тому. Ранні підйоми та ерозія цих початкових утворень спричинили формування шарів осадових порід, до яких пізніше додалися інтрузивні граніти. Рифтоутворення в регіоні почалося в середині крейдового періоду. Воно утворило сучасні гори та плато екорегіону, а також великі рифтові долини, які наразі заповнені водами озер Ньяса, Танганьїка та Руква. Ґрунти регіону представлені переважно добре дренованими та фералітними ґрунтами.
Гори та плато Південного Рифту є важливими вододілами регіону. В них бере початок річка , яка впадає в озеро Танганьїка, а також річки , Мтембва та Сонгве, що впадають в озеро Руква, та річки , , Луфіріо, Лумбіла, Рухуху, Лівулезі, Кетевака та , які впадають в озеро Ньяса. В горах Південного нагір'я бере свій початок Велика Руаха, яка тече на схід і впадає в річку Руфіджі. До басейну Руахи належить більшість річок, що стікають з Південного нагір'я на північ.
Клімат В горах екорегіону переважає гірський субтропічний клімат (Cwb за класифікацією кліматів Кеппена), на який значний вплив здійснює озеро Ньяса, з якого вітри несуть вологу у високогір'я. Середньорічна кількість опадів коливається від 823 мм на плато , що лежить на північному заході екорегіону, до 2850 мм в горах Кіпенгере та Порото, розташованих на північ від озера Ньяса. Загалом в екорегіоні середньорічна кількість опадів становить приблизно 1500 мм, більшість з яких випадає протягом вологого сезону з листопада по квітень, хоча невеликі дощі або тумани у високогір'ях трапляються і під час сухого сезону з травня по серпень. Середньорічна температура в екорегіоні коливається від 13 °C до 19 °C, середня максимальна температура тут становить 22 °C, а середня мінімальна температура — 9,8 °C. На найвищих висотах температура може опускатися до -7 °C, а заморозки є звичним явищем. У Південному нагір'ї Танзанії кожні 25 років трапляються сильні морози.
Висота над рівнем моря та клімат є основними факторами, які відокремлюють екорегіон гірських лісів та луків Південного Рифту від навколишніх екорегіонів центральнозамбезійських, східних та південних міомбових рідколісь. Міомбові рідколісся поширені на рівнинах, що оточують гори Південного Рифту, та характеризуються домінуванням в них дерев з підродини цезальпінієвих (Caesalpinioideae), зокрема різних видів (Brachystegia spp.), (Julbernardia spp.) та (Isoberlinia spp.), які рідко зустрічаються поза межами міомбо. Основні відмінності між лісами Південного Рифту та зовні подібними лісами Східої Дуги, розташованими в горах Східної Дуги в Танзанії та Кенії, пов'язані з різними кліматичними режимами. Високогірні райони Південного Рифту отримують вологу з озера Ньяса, тоді як опади в горах Східної Дуги надходять з Індійського океану. Цей фактор міг бути відповідальним за те, що гірські ліси Східної дуги залишалися стабільними під час плейстоценових посух, тоді як площа інших вічнозелених лісів Східної Африки різко скоротилася, що призвело до їх флористичного збіднення. Таким чином, гірські ліси Східної Дуги мають набагато вищий рівень як родового, так і видового ендемізму, ніж гірські ліси Південного Рифту. Гірські ліси Альбертінського рифту, розташовані на південний захід від Південного Рифту, також вирізняються вищим біорізноманіттям та рівнем ендемізму. Гірські ліси та луки Південного Рифту відрізняються і від гірських лісів та луків Південного Малаві, розташованих південніше, оскільки в горах Південного Рифту досягають південної межі свого поширення багато північних таксонів, тоді як гори Південного Малаві, зокрема гора , є північною межею поширення для багатьох південноафриканських видів.
Флора В межах екорегіону зустрічаються кілька структурно та композиційно відмінних рослинних угруповань, серед яких домінуючими є гірські луки. Переважання луків пояснюється частими та масштабними пожежами, які регулярно в минулому охоплювали регіон, знищуючи колись більш поширені афрогірські ліси. На луках регіону ростуть різноманітні трави, осоки та геофіти, а також трапляються вогнестійкі чагарники, передусім різні види протеї (Protea spp.). Серед трав, що домінують на луках регіону, слід відзначити (Loudetia simplex), (Exotheca abyssinica), (Monocymbium ceresiiforme), тритичинкову темеду (Themeda triandra), а також різні види (Andropogon spp.), перлового проса (Pennisetum spp.) та мишія (Setaria spp.). У погано дренованих місцевостях трапляються постійні та сезонні болота, відомі як . Ці водно-болотні угіддя, на яких переважають трави та осоки, вирізняються надзвичайним видовим різноманіттям.
Афрогірські ліси займають близько 5 % території регіону і переважно обмежені вологими схилами, уступами та річковими долинами. Вони можуть значно відрізнятися за своєю структурою та видовим складом залежно від доступної вологи, висоти над рівнем моря та режиму порушень. За найсприятливіших обставин утворюються високі дощові ліси з потрійним наметом, дерева в яких вкриті епіфітами та ліанами, тоді як ліси, що ростуть на більших висотах та в гірших кліматичних умовах, є нижчими, менш розвинені за структурою та менш різноманітні за композицією. Серед дерев та кущів, що складають основу лісів регіону, слід відзначити (Aningeria adolfi-friederici), (Apodytes dimidiata), (Bersama abyssinica), (Gambeya gorungosana), (Cola greenwayi), (Cylicomorpha parviflora), (Entandrophragma excelsum), (Ficalhoa laurifolia), (Ilex mitis), (Kiggelaria africana), (Myrianthus holstii), (Kuloa usambarensis), (Parinari excelsa), широколистий ногоплідник (Podocarpus latifolius), (Polyscias fulva), (Myrsine melanophloeos), (Syzygium guineense subsp. afromontanum) та різні види гарциній (Garcinia spp.). Основу трав'яного ярусу в цих лісах складають різні види розрив-трави (Impatiens spp.), бегонії (Begonia spp.), стрептокарпуса (Streptocarpus spp.), (Plectranthus spp.) та пеперомії (Peperomia spp.), а також різні представники родини акантових (Acanthaceae). На місцях лісових пожеж ростуть невисокі дерева та кущі, серед яких переважають піонерні види. На місцях особливо сильних пожеж деякі види, зокрема (Hagenia abyssinica) та африканські яловці (Juniperus procera), можуть утворювати моновидові насадження.
На гірських схилах, де випадає велика кількість опадів, переважно на півночі екорегіону, зустрічаються бамбукові зарості різної висоти та густоти, в яких переважає африканський альпійський бамбук (Oldeania alpina). З бамбуковими заростями асоціюються деякі види лісових дерев, зокрема абіссинські хагенії (Hagenia abyssinica), африканські яловці (Juniperus procera), широколисті ногоплідники (Podocarpus latifolius), африканські вишні (Prunus africana) та капські буки (Myrsine melanophloeos). Бамбукові плями іноді зустрічаються в афромонтанських лісах, можливо, як результат вторгнення після пожежі.
У високогір'ях регіону, вище верхньої межі лісу, поширені високогірні чагарникові зарості, в яких домінують склерофільні чагарники з родини вересових (Ericaceae). Подібні угруповання зустрічаються і на більш низьких висотах, у районах з неглибоким ґрунтом, де часто трапляються тумани. Щільність чагарників варіюється залежно від різних природних умов, а їх висота коливається від 3 до 13 м.
На найнижчих висотах екорегіону, на уступах та еродованих пагорбах, поширені міомбові угруповання, подібні до тих, що зустрічаються у навколишніх екорегіонах. Значну частину регіону, розташовану на висоті від 1200 до 1800 м над рівнем моря, займають міомбові рідколісся, основу яких складають різні види (Brachystegia spp.), (Julbernardia spp.) та (Isoberlinia spp.). На сухих західних схилах плато ці рідколісся поширені на висоті до 2050 м над рівнем моря, а в горах Кіпенгере, також відомих як гори Лівінгстона, — на висоті 2100 м над рівнем моря.
Флористичне різноманіття та рівень ендемізму в екорегіоні є нижчими, ніж у лісах Східної Дуги та у гірських лісах Альбертінського рифту, поширених північніше. Так, у вологих гірських лісах Східної Дуги зустрічається 67 ендемічних видів дерев, тоді як в усіх вічнозелених лісах Малаві росте лише 10 ендемічних видів дерев. Одним із можливих факторів, що сприяє відносній бідності флори екорегіону, може бути його більша відстань від екватора. Зворотний зв'язок між відстанню від екватора та видовим різноманіттям помітний у афромонтанській лісовій флорі Малаві, де в лісах на півночі країни зустрічається 232 види дерев, а в лісах на півдні — лише 149 видів. Найбільш флористично різноманітними лісами в Малаві є ті, що ростуть в горах на півночі країни.
Незважаючи на відносну бідність флори екорегіону, на луках Південного Рифту росте шість ендемічних рослин з роду Протея (Protea) та багато різноманітних орхідей (Orchidaceae). Плато Ньїка є домом для найбагатшої орхідейної флори у Південно-Центральній Африці, яка налічує 214 видів, з яких 33 види є ендемічними. Серед ендемічних орхідей, що ростуть на плато Ньїка, слід відзначити , та . Іншим екорегіону є плато — тут зустрічається 350 видів рослин, зокрема 45 видів орхідей, з яких 16 видів є ендемічними.
Фауна Присутність великих ссавців в екорегіоні переважно обмежена плато Ньїка, де у однойменному мешкають великі редунки (Redunca arundinum) та африканські леопарди (Panthera pardus pardus), а кінські антилопи (Hippotragus equinus cottoni), зебри Кроше (Equus quagga crawshayi) та звичайні канни (Taurotragus oryx) здійснюють сезонні міграції між плато та навколишніми рівнинами. В міомбових рідколіссях у нижній частині парку зустрічаються леви (Panthera leo), (Acinonyx jubatus jubatus), саванні слони (Loxodonta africana) та африканські буйволи (Syncerus caffer caffer). Значні популяції великих ссавців навряд чи можна знайти деінде в екорегіоні.