Економіка розвитку — це галузь економіки, яка вивчає економічні аспекти процесу розвитку в країнах з низьким і середнім рівнем доходу. Економіка розвитку зосереджується не лише на методах сприяння економічному розвитку, економічному зростанню та структурним змінам, а й на покращенні потенціалу для маси населення, наприклад, через охорону здоров'я, освіту та умови праці через державні чи приватні канали.Bell, Clive (1987). "development economics, " The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 1, pp. 818, 825.

Економіка розвитку передбачає створення теорій і методів, які допомагають у визначенні політичних міркувань та курс дій і можуть бути реалізовані як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні.Arndt, H. W. (1981). "Economic Development: A Semantic History, " Economic Development and Cultural Change, 29(3), p pp. 457–66. Chicago: The Chicago University Press. В цей процес може входити реструктуризація ринкових стимулів або використання математичних методів, таких як інтерчасова оптимізація для аналізу проєкту, або суміш кількісних і якісних методів.Bell, Clive (1987). "development economics, " The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 1, p. 825. Загальні теми включають теорію зростання, бідність і нерівність, людський капітал та інституції.

На відміну від багатьох інших галузей економіки, підходи в економіці розвитку можуть включати соціальні та політичні фактори для розробки конкретних планів.Todaro, Michael and Stephen Smith. Economic Development. 9th ed. Addison-Wesley series in economics, 2006. Крім того, на відміну від багатьох інших галузей економіки, в економіці розвитку немає консенсусу щодо того, що повинні знати студенти.Meier, Gerald M. and James E. Rauch. Leading Issues in Economic Development. 8th ed. Oxford University Press, 2005. Різні підходи можуть враховувати чинники, які сприяють економічній конвергенції або її відсутності у домогосподарств, регіонів і країн.Ray, Debraj (2008). «development economics». The New Palgrave Dictionary of Economics, 2nd Edition. Abstract.

Теорії економіки розвитку

Найдавнішою теорією економіки розвитку у західний цивілізації був меркантилізм, який розвинувся в 17 столітті, паралельно з розвитком національної держави. Попередні теорії приділяли мало уваги розвитку. Наприклад, схоластика, панівна школа думки під час середньовічного феодалізму, наголошувала на сумісність з християнською теологією та етикою, а не на розвиток. Саламанкська школа 16-го та 17-го століть, яку вважають найранішою сучасною школою економіки, також не розглядала розвиток конкретно.

Усі основні європейські країни 17-го та 18-го століть різною мірою прийняли ідеали меркантилізму, вплив яких зменшився лише з розвитком фізіократів у 18-му столітті у Франції та класичної економіки у Британії. Меркантилізм стверджував, що процвітання нації залежить від її запас капіталу, який являє собою державні злитки (золото, срібло та торгова вартість). Меркантилізм наголошував на те щоб підтримувати високий позитивний торговельний баланс (максимізувати експорт та мінімізувати імпорт) для накопичення цих злитків. Для того щоб досягти позитивний торговельний баланс, пропагувалися заходи, такі як тарифи та субсидії вітчизняній промисловості. Меркантилістська теорія розвитку також пропагувала колоніалізм.

Серед теоретиків, які найбільше асоціюються з меркантилізмом, є Філіпп фон Гернігк, який у своїй праці «Австрія понад усе, якщо вона тільки захоче» 1684 року дав єдиний вичерпний вислів теорії меркантилізму, наголошуючи на виробництві та економіці орієнтованій на експорт. У Франції меркантилістська політика найбільше асоціюється з міністром фінансів 17-го століття Жаном-Батістом Кольбером, політика якого виявилася впливовою на пізніший розвиток Америки.

Меркантилістські далі існують в теоріях економічного націоналізму та неомеркантилізму.

Економічний націоналізм

Слідом за меркантилізмом була теорія економічного націоналізму, оприлюднена в 19 столітті, пов'язана з розвитком та індустріалізацією Сполучених Штатів і Німеччини, зокрема в політиці Американської системи в Америці та Zollverein (митного союзу) в Німеччині. Значною відмінністю від меркантилізму було зняття акценту на колоніях на користь внутрішнього виробництва.

Імена, які найбільше асоціюються з економічним націоналізмом 19-го століття це перший міністр фінансів Сполучених Штатів Олександр Гамільтон, Фрідріх Ліст та американський економіст Генрі Клей. Доповідь Гамільтона про мануфактури 1791 року, його магнум опус, є основоположним текстом американської системи, і він спирався на меркантилістські економіки Великобританії за Єлизавети I та Франції за Кольбера. У 1841 році Фрідріх Ліст написав «Das Nationale System der Politischen Ökonomie» («Національна система політичної економії»), де він наголошував на етапах розвитку. Гамільтон стверджував, що розвиток індустріалізованої економіки неможливий без протекціонізму, тому що імпортні мита необхідні для захисту вітчизняних галузей промисловості, поки вони не досягнуть економії на масштабах.Paul Bairoch, "Economics and World History: Myths and Paradoxes, " (1995: University of Chicago Press, Chicago) p. 33. Такі теорії виявилися впливовими в Сполучених Штатах, де тарифи на промислову продукцію між 1824 роком і періодом Другої світової війни в середньому були набагато вищими, ніж у більшості інших країн в цей часPaul Bairoch, "Economics and World History: Myths and Paradoxes, " (1995: University of Chicago Press, Chicago) p. 40.. Націоналістична політика, включаючи протекціонізм, проводилася американським політиком Генрі Клеєм, а пізніше Авраам Лінкольн під впливом економіста Генрі Чарльза Кері.

Форми економічного націоналізму та неомеркантилізму також були ключовими у розвитку Японії в 19-му та 20-му століттях, а також у недавньому розвитку чотирьох азіатських тигрів (Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню та Сінгапуру) і Китаю.

Теорії після Другої світової війни Витоки економіки розвитку часто простежують у потребі та ймовірних проблемах індустріалізації Східної Європи після Другої світової війни.Meier, G.M. and Seers, D. (Eds) (1984). Pioneers in Development. New York: Oxford University Press for the World Bank. Review extract. Ключовими авторами є Пол Розенштейн-Родан,Rosenstein-Rodan, P. «Problems of Industrialization in Eastern and South Eastern Europe.» Economic Journal 53 (1943). Курт Мандельбаум,Mandelbaum (Martin), K. (1945). The Industrialisation of Backward Areas. Oxford: Basil Blackwell. Second Edition, (1955). Рагнар Нурксе,Nurkse, Ragnar (1953) Problems of Capital Formation in Underdeveloped Countries, Oxford: Basil Blackwell. і сер Ганс Вольфганг Зінгер. Лише після війни економісти звернули увагу на Азію, Африку та Латинську Америку.

Модель лінійних стадій зростанню Рання теорія економіки розвитку — модель лінійних стадій зростання — була вперше сформульована В. В. Ростоу в 1950-х роках в праці «Стадії зростання: не-комуністичний маніфест». Ця теорія модифікує теорію стадій розвитку Маркса та зосереджується на прискореному накопиченні капіталу шляхом використання як внутрішніх, так і міжнародних заощаджень як засіб для стимулювання інвестицій, що в одночас сприяє економічному зростанню і, таким чином, розвитку. Модель лінійних стадій зростання передбачає, що існує серія з п'яти послідовних стадій розвитку, які всі країни повинні пройти в процесі розвитку. Цими стадіями є «традиційне суспільство, передумови для зльоту, зліт, прагнення до зрілості та епоха високого масового споживання»Rostow, W.W. «The Five Stages of Growth». Development and Underdevelopment: The Political Economy of Global Inequality. 3rd ed. pp. 123–31. Eds. Seligson, Mitchell and John Passe-Smith. Boulder, CO: Lynne Rienner Publishers, 2003. Прості версії моделі Гаррода–Домара забезпечують математичну ілюстрація аргументу про те, що покращення капіталовкладень веде до більшого економічного зростання.

Такі теорії критикують за те що вони не визнають, що хоча накопичення капіталу є необхідним, воно не є достатньою умовою розвитку. Тобто ця рання та спрощена теорія не змогла пояснити політичні, соціальні та інституційні перешкоди розвитку. Крім того, ця теорія була розроблена в перші роки холодної війни і в основному походить від успіхів плану Маршалла. Це призвело до серйозної критики, що ця теорія припускає те, що умови в країнах які в процесі розвитку, такі самі як і в Європі після Другої світової війни.

Теорія структурних змін Теорія структурних змін обговорює зміни економічних структур в країнах які в процесі розвитку. Метою цих змін є підтримати перехід із переважно підсобного господарства до «більш сучасної, більш урбанізованої та промислово різноманітнішої економіки виробництва та послуг». Існує дві основні форми теорії структурних змін. Перша це двосекторна модель надлишку В. Льюїса, яка розглядає аграрні суспільства як такі, що складаються з великої кількості надлишкової робочої сили, яку можна використати для стимулювання розвитку урбанізованого промислового сектора. Друга форма це підхід закономірностей розвитку Холліса Ченері, що стверджує те, що різні країни стають багатими за різними траєкторіями. Зразок, якому слідуватиме конкретна країна залежить від її розміру та ресурсів, а також від інших факторів як поточний рівень доходу та порівняльні переваги.Chenery, H.B. (1960). "Patterns of Industrial Growth, " The American Economic Review, 50(4), pp. 624–54. American Economic Association.Chenery, H.B. and Taylor, L. (1968). "Development Patterns: Among Countries and Over Time, " The Review of Economics and Statistics, 50(4), pp. 391—416. Cambridge: MIT Press. Емпіричний аналіз у цій структурі вивчає «послідовний процес, за допомогою якого економічна, промислова та інституційна структура слаборозвиненої економіки трансформується з часом, щоб дозволити новим галузям промисловості замінити традиційне сільське господарство як двигун економічного зростання».

Підходи до економіки розвитку спрямовані на структурні зміни зазнають критики за їх акцент на розвитку міст за рахунок розвитку сільських районів, що може призвести до значного зростання нерівності між внутрішніми регіонами країни. Двосекторна модель надлишку, яка була розроблена в 1950-х роках, зазнала додаткової критики через її основне припущення, що переважно аграрні суспільства страждають від надлишку робочої сили. Фактичні емпіричні дослідження показали, що такі надлишки робочої сили є лише сезонними, і залучення такої робочої сили до міст може призвести до краху сільськогосподарського сектора. Підхід закономирностей розвитку критикують за відсутність теоретичної основи.

Теорія міжнародної залежності Теорії міжнародної залежності набули популярності в 1970-х роках як реакція на неспроможність попередніх теорій привести до широкого успіху в міжнародному розвитку. На відміну від попередніх теорій, теорії міжнародної залежності беруть свій початок у країнах, що розвиваються, і розглядають перешкоди розвитку як зовнішні, а не внутрішні чинники. Ці теорії розглядають країни, що розвиваються, як економічно та політично залежні від потужніших, розвинутих країн, які зацікавлені у збереженні свого домінуючого становища. Існує три різні основні формулювання теорії міжнародної залежності: теорія неоколоніальної залежності, модель хибної парадигми та модель дуалістичної залежності. Перше формулювання теорії міжнародної залежності — теорія неоколоніальної залежності — бере свій початок у марксизмі та розглядає нездатність багатьох недорозвинутих країн успішно пройти процес розвитку, як результат міжнародної капіталістичної системи.

Неокласична теорія