Роберт Стівен «Адріан» Белью (, 23 грудня 1949 року) — американський музикант-мультиінструменталіст, автор пісень і продюсер, відомий насамперед як гітарист і співакhttps://www.discogs.com/artist/55902-Adrian-Belew. Відомий своїм незвичними та імпресіоністськими способами гри на гітарі, які часто нагадують звукові ефекти або шуми, що видаються тваринами та машинами.
Белью широко визнаний як «неймовірно універсальний музикант». Найбільше він відомий своєю довгою кар'єрою вокаліста й гітариста в прогрок-гурті King Crimson, яка тривала з 1981 по 2009 рік. Він також випустив близько 20 сольних альбомів для лейблів Island Records та Atlantic Records у різних стилях, зокрема артрок, нью-вейв, поп-рок у стилі Beatles, прогресивний рок та експериментальний нойз. Крім того, Белью був учасником попгурту , який періодично припиняв свою діяльність, а наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років очолював гурт GaGa.
Белью багато працював як сесійний, запрошений і гастролюючий музикант, зокрема з гуртами Френка Заппи та Девіда Боуї, Talking Heads, Лорі Андерсон і Nine Inch Nails, а також брав участь у створенні хітів Пола Саймона, та багатьох інших виконавців. У 1989 році він випустив сингл Oh Daddy, який потрапив у найкращу десятку, а його сингл Beat Box Guitar 2005 року був номінований на премію «Греммі» за найкраще рок-інструментальне виконання.
Белью також працював у сфері дизайну інструментів та мультимедіа, співпрацюючи з компанією над дизайном своєї фірмової гітари , а також розробляючи власні мобільні застосунки для iOS — «FLUX by belew» та «FLUX: FX, додаток для аудіопроцесора з мультиефектами».
Біографія
Ранні роки (1949—1977) Роберт Стівен Белью народився 23 грудня 1949 року в родині середнього достатку в Ковінгтоні, штат Кентуккі. Друзі й однокласники називали його Стів. У підлітковому віці він грав на барабанах з інструментальним оркестром середньої школи Ладлоу (Ludlow High School), а згодом із кавер-гуртом Denems. Вражений грою Джимі Гендрікса, він взявся за гітару, коли впродовж кількох місяців був прикутий до ліжка через мононуклеозLocey, Bill (1996-07-25). «Ventura County Weekend; King Crimson Reigns in Times of Change; Led by Robert Fripp and Adrian Belew, the band brings its modern, muscular sound to Ventura Theatre». Los Angeles Times (Ventury County). p. 16.. У віці 17 років його ще більше надихнув клубний виступ піонера блюз-року , який згодом став його близьким другом.
Не бажаючи витрачати час на здобуття формальної музичної освіти, Белью, утім, швидко вдосконалював свої навички гри на музичних інструментах і невдовзі став відомим як вправний гітарист у своїй середній школі. Навчаючись здебільшого на записах, він не знав про хитрощі й маніпуляції зі звуком, завдяки яким у студіях створюють певні гітарні ефекти, тому шукав способи відтворити їх вручну, використовуючи незвичні методи гри та виявляючи дедалі більший інтерес до ефектів й опрацювання звуку. Дорослішаючи як музикант й опановуючи різні стилі гри, Белью дедалі більше переймався тим, як уникнути «звучання, як у всіх». Зрештою він винайшов власний звук і стиль, навчившись імітувати на гітарі звукові ефекти, як-от автомобільні гудки, звуки тварин і промислових пристроїв, а потім накладати ці звуки на звичайні пісні.
У середині 1970-х років Белью почав використовувати ім'я Адріан і переїхав до Нешвілла, штат Теннессі, щоб продовжити кар'єру професійного музиканта. У 1977 році він вже грав у місцевій популярній кавер-гурті Sweetheart, але замислювався, чи не втратив він (у віці 27 років) свій шанс заробляти на життя оригінальною музикою.
Співпраця з Френком Заппою (1977—1978) У 1977 році під час виступу на концерті гурту Sweetheart у барі Fanny's у Нешвіллі, Адріана помітив Френк Заппа, якому про цей талановитий гурт розповів його водій. Заппа підійшов до Белью і запропонував йому прийти на прослуховування для участі в майбутньому турі. Офіційне запрошення на прослуховування не надходило протягом майже року. За цей час Sweetheart розпався. Коли запрошення нарешті надійшло, Белью вилетів до Лос-Анджелеса, де виявилося, що його конкурентами будуть інші музиканти з більш формальною музичною освітою. Відчуваючи, що провалив перше прослуховування, Белью переконав Заппу влаштувати йому ще одне. Друге прослуховування Белью відбулося тет-а-тет у вітальні Заппи. Той був настільки вражений, що найняв Белью на рік за угодою, укладеною шляхом простого рукостискання .
Белью гастролював із гуртом Заппи і з'явився на його альбомі Sheik Yerbouti 1979 року, а також у концертному фільмі того ж року Baby Snakes, у якому задокументовано концерти на Хелловін у жовтні 1977 року в нью-йоркському «». Під час роботи із Заппою Белью здебільшого виконував роль ритм-гітариста, хоча, крім того, він грав сольні, мелодійні та шумові партії, а також співав у двох піснях (Jones Crusher та City of Tiny Lites). За словами Белью,Френк або грав, або співав, але ніколи не робив цього одночасно, тому врешті-решт моя роль зводилася до того, щоб доповнювати його партії. Коли він співав, я грав його гітарну партію, а коли грав — вокальну.Белью також взяв на себе роль «клоуна» гурту і виконував пародії (наприклад, пародію на Боба Ділана в пісні Flakes), одягаючи незвичний одяг і виконуючи трюки.Потрібен хтось, хто носитиме шолом із миготливими лампочками і скакатиме, як робот? Може, Адріан? Потрібно, щоб хтось вирядився в сукню на сцені? Так є ж Адріан!Рік, проведений у гурті Заппи, Белью описав як «прискорений курс» із теорії музики: Заппа строго ставився до репетицій, а музика часто була технічно складною. Белью прокоментував це так:Я пройшов школу — рік із Френком Заппою .
Співпраця з Девідом Боуї (1978—1979) Після концерту Заппи в Кельні до Белью за рекомендацією музиканта й продюсера Браяна Іно підійшов Девід Боуї і запропонував йому приєднатися до його гурту після завершення туру Заппи. Белью погодився, оскільки Заппа планував присвятити чотири місяці монтажу фільму Baby Snakes . Пізніше в 1978 році Белью грав на гітарі в турі Боуї . Крім того, він зіграв на подвійному концертному альбомі , а також взяв участь у створенні наступного альбому Боуї Lodger. Дванадцять років по тому, у 1990 році, Белью ще раз повернувся до роботи з Боуї, виступивши музичним директором туру , а також граючи на гітарі та співаючи.
Talking Heads, GaGa та Tom Tom Club (1979—1982) У 1980 році Белью заснував гурт GaGa (в Урбані, штат Іллінойс, де він на той час мешкав). У ньому він був вокалістом, гітаристом і основним автором пісень, а також, судячи з бек-вокальних записів, барабанщиком. У той час Белью вже часто відвідував Нью-Йорк, де затоваришував із перспективним нью-вейв/артрок-гуртом Talking Heads. Белью запросили приєднатися до гурту для сценічного виконання їхньої пісні-візитівки , і під час виступу він вразив усіх своїм диким і незвичним гітарним соло. Його почали час від часу запрошувати виступати на живих концертах.
Приблизно тоді ж на концерті Стіва Райча Белью познайомився з гітаристом King Crimson Робертом Фріппом. У липні того ж року гурт GaGa запросили відкрити кілька концертів у Нью-Йорку для тодішнього гурту Фріппа .
Водночас Talking Heads та їхній продюсер Браян Іно, з яким Белью вже працював над альбомом Lodger, запропонували йому додати гітарні соло до кількох пісень на альбомі Remain in Light. Згодом Белью включили до розширеного складу гурту Talking Heads, який складався з дев'яти музикантів, для гастролей наприкінці 1980-го — на початку 1981 року. Ці концерти були задокументовані на DVD Live in Romahttps://www.discogs.com/release/2865353-Talking-Heads-Live-In-Rome та в другій частині концертного альбому 1982 року .
Белью зробив свій внесок у творчість Talking Heads і в сольних проєктах учасників гурту. Він зіграв на дебютному альбомі клавішника й гітариста Джеррі Гаррісона , а також на кількох треках саундтреку Девіда Бірна до танцювального запису https://www.discogs.com/release/236409-David-Byrne-Songs-From-The-Catherine-Wheel. Звуки, які він видобував з гітари, охарактеризували як «звірячі».
Тимчасом внутрішні стосунки в Talking Heads стали дедалі напруженішими. Тіна Веймут і — ритм-секція гурту і водночас подружжя — нібито звернулися до Белью з пропозицією стати фронтменом замість Девіда Бірна, яку Белью негайно, але ввічливо відхиливFa Fa Fa Fa Fa Fa: The Adventures of Talking Heads in the 20th Century by David Bowman (Bloomsbury Publishing plc, August 19, 2002) (у своїй книзі Remain in Love Франц заперечував, що така пропозиція взагалі була). Белью, утім, допомагав Веймут і Францу реалізувати їхній окремий проєкт . Приєднавшись до них для запису на студії у Нассау на Багамських островах, Белью грав на ритм-гітарі на сесіях для дебютного альбому гурту, а також додав свої фірмові соло і навіть виконав повне інструментування пісні L'Elephant.
На жаль, співпраця з Tom Tom Club виявилася менш плідною, ніж попередня робота з Talking Heads. Звукорежисер Tom Tom Club не приховував своєї неприязні до незвичних гітарних партій Белью і стер більшу частину виконаних ним соло на етапі мікшування. Ситуація додатково погіршилася, коли Белью порушив питання про авторство, адже він був не лише виконавцем, а й співавтором кількох пісень альбому. Белью, вочевидь, став жертвою «гостингу», оскільки Веймут почала ігнорувати його телефонні дзвінки. Белью припинив грати наживо з Tom Tom Club і не брав участі у подальших сесіях гурту. Згадуючи цю ситуацію в одному з інтерв'ю 20 років по тому, Белью сказав, що вирішив зайнятися іншими справами і не втягуватися в юридичні й особисті суперечки з Веймут і Францем, адже в той час у нього вже з'явилися інші, більш перспективні проєкти.
Початок сольної кар'єри (1981) Популярність Белью поступово зростала. Невдовзі він отримав контракт на сольний запис із лейблом Island Records. Під час запису дебютного альбому Tom Tom Club учасники гурту GaGa приєдналися до Белью в студії Compass Point і допомогли йому на кількох паралельних сесіях, результатом яких став перший сольний альбом Белью 1982 рокуhttps://www.discogs.com/master/793-Adrian-Belew-Lone-Rhino. Альбом «дав притулок» кільком пісням GaGa і поєднав у собі різні елементи творчості Белью за останнє десятиліття, зокрема швидкі й галасливі пісні під впливом Заппи й Берна, експерименти з етнічною музикою, звук тварин та усіляких механічних пристроїв та звукові експерименти, що нагадують Джиммі Гендрікса та Beatles. Крім того, альбом містив інструментальний дует Белью та його чотирирічної доньки Оді: вона імпровізувала на акустичному піаніно, а Белью додавав оброблений гітарний контрапункт.
King Crimson (1981—2013) З 1981 по 2009 рік Адріан Белью був вокалістом, другим гітаристом і фронтменом, а час від часу навіть барабанщиком гурту King Crimson. Така тривала співпраця стала одним із найдовших періодів перебування у складі цього гурту; довше у ньому грав лише його засновник Роберт Фріпп. Белью зберіг цю посаду незважаючи на те, що гурт кілька разів розпадався й припиняв свою діяльність, а також на короткий період на початку 1990-х років, коли Фріпп безуспішно намагався залучити на «посаду» вокаліста Девіда Сильвіана .