Джо́натан Ле́тем (; *19 лютого 1964) — народився 19 лютого 1964) — американський прозаїк, есеїст і автор оповідань. Відомий передовсім романами «» (Gun, with Occasional Music, 1994), «Амнезія Муна» (Amnesia Moon, 1995), «Безматерній Бруклін» (Motherless Brooklyn, 1999), «Фортеця самотності» (2005) та «Сади дисидентів» (2013). Лауреат стипендії фонду Мак-Артура (2005).
У 1994 році вийшов його перший роман «», який змішав елементи наукової фантастики та детективу. 1999 року Летем опублікував «Бруклін без матері», роман, удостоєний премії Національного гуртка книжкових критиків, який досяг широкого успіху. 2003 року він опублікував книгу , яка стала бестселером за версією «Нью-Йорк таймз». З 2011 року він викладає творчий лист до .
Життєпис
Ранні роки життя Летем народився в Брукліні, штат Нью-Йорк, у сім'ї Джудіт Френк Летем, політичної активістки, та Річарда Брауна Летема, художника-авангардиста. Він був старшим із трьох дітей. Його батько був протестантом (з шотландським та англійським корінням), а мати була єврейкою з сім’ї, яка мала коріння в Німеччині, Польщі та Росії. Його брат Блейк став художником, задіяним у ранній нью-йоркській хіп-хоп сцені, а його сестра Мара стала фотографом, письменницею та перекладачем. Сім’я жила в комуні в попередньо облаштованому Брукліні в північній частині району Гованус (тепер він називається ). Вчителем четвертого класу Летема в PS 29 на сусідньому була майбутній , яку він назвав «ідеальною» вчителькою і якій присвятив свій перший роман «Зброя з періодичною музикою». Незважаючи на расову напруженість і конфлікти, пізніше він описав своє богемне дитинство як «захоплююче» і культурно широке.McGlone, Jackie. "Brooklyn Dodger", The Scotsman, 2007-05-26. Retrieved on 2007-08-29. Він отримав енциклопедичні знання про музику Боба Ділана, дивився «Зоряні війни» двадцять один раз під час оригінального показу в кінотеатрахEdemariam, Aida. "The Borrower", «Ґардіен», 2007-06-02. Retrieved on 2007-08-01. і прочитав повне зібрання творів письменника-фантаста Філіпа К. Діка. Пізніше Летем сказав, що творчість Діка мала «такий же формуючий вплив, як марихуана чи панк-рок — однаково відповідальна за те, що красиво зіпсувала моє життя, за те, що вона незворотно змінила курс, яким я все ще рухаюся».Middlehurst, Charlotte. "Jonathan Lethem to Appear in Shanghai, Time Out Shanghai (September 26, 2011)
Його батьки розлучилися, коли Летем був маленьким. Коли йому було тринадцять, його мати Джудіт померла Lethem (2005). pp. 36-37., подія, яка, за його словами, переслідувала його і сильно вплинула на його творчість. (Летем обговорює прямий зв’язок між його матір’ю та піснею Боба Ділана «Like a Rolling Stone» у канадському документальному фільмі «Повне невідоме» 2003 року.) У 2007 році Летем пояснив: «У всіх моїх книжках відсутня ця гігантська, виюча мова [у центрі] — мова. зник, або хтось зник, або пам’ять пішла».
Маючи намір стати образотворчим художником, як і його батько, Летем відвідував Вищу школу музики та мистецтва в Нью-Йорку, де малював у стилі, який він описує як «багатий, показний, зазвичай карикатурний». У Music & Art він випустив власний журнал The Literary Exchange, в якому були представлені твори мистецтва та тексти. Він також створював анімаційні фільми та написав 125-сторінковий роман «Герої», який досі не опублікований.
Після закінчення середньої школи Летем вступив до коледжу Беннінгтон у Вермонті в 1982 році як майбутній студент мистецтва. У Беннінгтоні Летем пережив «надзвичайне… зіткнення з реаліями класу — богемне середовище моїх батьків не дозволяло мені навіть трохи зрозуміти, що ми бідні… у Беннінгтоні, усе це було зруйновано зіткнутися з фактом реального привілею». Це, у поєднанні з усвідомленням того, що він більше цікавився письменницькою діяльністю, ніж мистецтвом, змусило Летема кинути навчання на півдорозі на другому курсі. 1984 року він подорожував автостопом із Денвера, штат Колорадо, до Берклі, штат Каліфорнія, через «тисячу миль пустелі й гір через Вайомінг, Юту та Неваду, маючи в кишені близько 40 доларів», описуючи це як «одне з найдурніших і найдурніших найбільш пам'ятні речі, які я коли-небудь робив».Kelleghan, Fiona. "Private Hells and Radical Doubts: An Interview with Jonathan Lethem" , Science Fiction Studies 25.2, July 1998. Retrieved on 2007-09-17
Летем прожив у Каліфорнії дванадцять років, працюючи продавцем у книжкових магазинах, зокрема Moe's і Pegasus & Pendragon Books, і писав у вільний час. Летем опублікував своє перше оповідання в 1989 році та опублікував ще кілька на початку 1990-х.Houle, Zachary. "A Conversation With Jonathan Lethem" , The SF Site, November 2000. Retrieved on 2007-08-29.
Кар'єра
Перші романи
Перший роман Летема У 1994 році вийшов його перший роман «», який змішав елементи наукової фантастики та детективу поєднує в собі наукову фантастику та детективну історію «Чендлереск», яка включає розмовних кенгуру, радикальні футуристичні версії сцени з наркотиками та кріогенні в’язниці. Роман був опублікований у 1994 році , що Летем пізніше описав як «марення». «Я уявляв, що мої перші романи були опубліковані як оригінали в м’якій обкладинці, — згадував він, — а замість цього престижний дім виготовляв книгу в тканині… Я був на небесах». Роман вийшов з невеликою помпою, але захоплена рецензія в Ньюсвік», яка оголосила Gun «сміливо впевненим першим романом», принесла книзі більший комерційний успіх.Gaffney, Elizabeth. "Jonathan Lethem: Breaking the Barriers Between Genres", «Паблішер Віклі», 1998-03-30. Retrieved on 2007-09-19. «Пістолет з оригінальною музикою» був фіналістом премії «Неб'юла» 1994 року та посів перше місце в категорії «Найкращий перший роман» за опитуванням читачів журналу «Локус» 1995 року. У середині 1990-х кінопродюсер і режисер Алан Дж. Пакула викупив права на екранізацію роману, що дозволило Летему залишити роботу в книжкових магазинах і присвятити свій час написанню.
Наступною його книгою стала «Амнезія Муна» (1995). Частково натхненний досвідом Летема під час подорожей автостопом по пересіченій місцевості , цей другий роман використовує дорожню розповідь, щоб досліджувати постапокаліптичний пейзаж майбутнього з багатьма різними хитрощами сприйняття. Після публікації багатьох своїх ранніх оповідань у збірці 1996 року «Стіна неба, стіна ока» (), Летем опублікував свій третій роман «» (; 1997). Починається з історії дослідниці фізики, яка закохується в штучно створену просторову аномалію під назвою «Нестача», через яку вона відкидає свого попереднього партнера. Комічна боротьба її колишнього партнера з цією відмовою та з аномалією становить більшу частину оповіді.
У 1996 році Летем переїхав із затоки Сан-Франциско назад до Брукліну. Його наступною книгою, опублікованою після повернення до Брукліну, була «» (). У романі молода дівчина повинна пережити статеве дозрівання, а також зіткнутися з дивним і новим світом, населеним інопланетянами, відомими як Archbuilders. Летем сказав, що на сюжет і персонажів «Дівчини в пейзажі», включно з фігурами молодої дівчини та жорстоко захищеного батька, «дуже сильно вплинув» вестерн Джона Вейна «Шукачі» 1956 року, фільм, яким він «одержимий».Lethem, Jonathan. "Breeding Hybrids in the Genre Garden", Locus Magazine, October 1997. Retrieved on 2007-09-19.
Основний успіх і «жанровий вигин»
Першим романом, який Летем розпочав після повернення до Нью-Йорка, був «Бруклін без матері» — повернення до детективної теми. Він зберігав об’єктивний реалізм, досліджуючи суб’єктивну відмінність через Лайонела Ессрога. Його герой має синдром Туретта і одержимий мовою. Пізніше Летем сказав, що Ессрог… очевидно [це] персонаж, якого я написав, з яким я найбільше ототожнюю себе… [роман] стоїть поза мною… Це єдиний, якому я не потрібен, ніколи не потрібен. Знайшовся б хто її написати, треба. Після публікації в 1999 році «Бруклін без матері» Motherless Brooklyn отримав премію National Book Critics Circle за художню літературу» , «Золотий кинджал Макаллана» за кримінальну літературу та премію «»; видання Esquire назвало її книгою року. 1999 року актор Едвард Нортон оголосив, що він планує написати сценарій, режисера та знятися в екранізації роману.Fleming, Michael. "Norton Birthing 'Motherless': New Line Nurturing Lethem Novel", Variety, 1999-10-13. Retrieved on 2007-08-29. Фільм Нортона вийшов у 2019 році.
Згідно з Нью-Йорк Таймз, мейнстримовий успіх Бруклін без матері зробив Летема «щось на кшталт хіпстерської знаменитості», і його кілька разів називали «вигадачем жанру».Cardwell, Diane. "Untangling the Knots of a Brooklyn Boyhood", The New York Times, 2003-09-16. Retrieved on 2008-03-28. Критики відзначали різноманітність романів Летема, які по черзі були детективом, науковою фантастикою та автобіографією. Летем приписував свій комфорт у змішуванні жанрів мистецтву свого батька, який «завжди поєднував спостережувану та уявну реальність на одному полотні, дуже природно, дуже несвідомо». У журналі «Тайм» Лев Гроссман відніс Летема до групи авторів, які так само прагнуть поєднати літературу та популярну творчість, зокрема Майкла Шабона (з яким Летем товаришує), Маргарет Етвуд та Сюзанни Кларк.
У 2003 році Летем прокоментував концепцію «зміни жанру»:Справа в тому, що шість-сім років тому, а й до того, я дуже захоплювався питаннями таксономії жанру та ідеєю — яка, зрештою, є політичною ідеєю, — що певний письменник, можливо, я, міг би якимось об'єктивним чином змінюють або реорганізують межі між жанрами. … Зараз я відчуваю, що розмови про категорії, про «високе» і «низьке», про жанри та їх межі та розмивання цих кордонів — усе це лише складний спосіб уникнути фактичного обговорення того, що мене рухає та цікавить про книжки — свої й чужі. Мені подобаються книжки в їхній домашній реальності: нутрощі книжок, таємничі рухи героїв і ситуацій, а також емоції, які супроводжують ці рухи. Гра речень, їх нескінченна різноманітність. На початку 2000-х Летем опублікував збірку оповідань, відредагував дві антології, написав статті для журналів і опублікував 55-сторінкову новелу This Shape We're In (2000). Ця форма, в якій ми перебуваємо, була однією з перших пропозицій від , видавничого відбитка, який розвинувся на основі McSweeney's Quarterly Concern . Дейва Еґґерса.
У листопаді 2000 року Летем сказав, що працює над нехарактерно «великим розгалуженим» романом про дитину, яка виростає в рок-журналіста. Роман був опублікований у 2003 році під назвою «Фортеця самотності» . У напівавтобіографічному художньому романі представлені десятки персонажів із різноманітних середовищ, але розповідається про расову напругу та дитинство в Брукліні наприкінці 1970-х років. Головні герої — двоє друзів різного походження, які виросли в одному кварталі на пагорбі Бурум. Нью-Йорк таймз назвала її однією з дев’яти книжок року «Вибір редакції» та була опублікована п’ятнадцятьма мовами.
Наприкінці 2004 року була опублікована друга збірка короткометражної прози Летема «Чоловіки та мультфільми». У березні 2005 року вийшла його перша збірка есеїв The Disappointment Artist. 20 вересня 2005 року Летем отримав стипендію Мак-Артура.
В інтерв’ю Armchair/Shotgun у 2009 році Летем сказав про коротку прозу:Зараз я пишу оповідання, це те, що я роблю між романами, і я їх люблю. Я дуже відданий цьому. Знаєте, це смішно. Здається, існує якийсь закон, згідно з яким вас чекають лише за те чи інше. А потім пара людей його зламає. Апдайк зробив. Вони не рецензували його збірки оповідань, кажучи: «Ну, гарні, але він романіст». Або перегляньте його романи, сказавши: «Шкода, що він не може робити довші речі». Інші люди, як правило, отримують опіку з одного боку чи з іншого, і я це прийму. У мене дуже щасливе життя письменника. Але збірки оповідань, які я опублікував, надзвичайно важливі для мене. І багато незібраних оповідань — або оповідань, які ще належить зібрати — належать до тих, що я пишаюся тим, що я пишаюся. Очевидно, вони дуже тісно пов’язані з написанням романів. Але також дуже чітко, і, знаєте, немає потреби вибирати.Armchair/Shotgun - Issue 1, City Chronicle p. 114
2005–дотепер