Інтермедіальність — встановлення внутрішньотекстових зв'язків через словесну взаємодію різних видів мистецтв, що сприяє створенню нових форм мистецтва та збагаченню сприйняття творів задля ефекту поліхудожности.
Походження Місцем появи процесу порівняння різних видів мистецтва стала європейська цивілізація ще в античні часи. Утім передумови для поширення й використання терміна з'явились аж наприкінці XX століття. До цього ж часу в науці фігурувало поняття «взаємодія мистецтв».
Утім у період 1990-х рр. традиційне поняття змінилось на інше — ''інтермедіальність''. Термін має корені з латинської мови. В українській мові має також такий варіант як «інтермедійність» — що більш відповідає нормам нового правопису.
Моделі інтермедіальности Згідно з ученнями Є. Шрьотера виділяють такі чотири моделі інтермедіальности:
синтетична інтермедіальність — передбачає ідею інтеграції різних медіа в синтез мистецтв із політичною конотацією; трансмедійна інтермедіальність — передбачає концепцію щодо того, що формальні структури не обмежені, а можуть фігурувати в різних видах мистецтва; трансформаційна інтермедіальність — репрезентує трансформацію однієї знакової системи в іншу; онтологічна інтермедіальність — окреслює спільні риси у різних видах мистецтва.
Типи дотичности письменства з іншими видами мистецтва Відповідно до вчень Ульріха Вайсштайна відомі такі види дотичности письменства з іншими видами мистецтва:
певна інтерпретація історії, замість ілюстрації художньої оповіді у витворах мистецтва; літературні твори, де наявний опис мистецьких витворів; тексти, що є мистецьким витвором (фігурні вірші тощо); тексти, що походять від наслідування живопису/музики/інших видів мистецтва (до прикладу використання форми сонати); літературні твори, які використовують такі мистецькі техніки, як монтаж, колаж та ін.; літературні тексти, що стосуються певної сфери мистецтва або митців, відтак потребують спеціалізованих знань; синоптичні жанри (символи); літературні твори, що мають спільну тематику з творами, що репрезентують інші види мистецтва.
Вивчення в літературі Екфраза — спосіб дослідження інтермедіальности в письменстві через аналіз тексту в спектрі різних видів мистецтв.
Приклад екфрази
Екфраза в поезії Н. Лівицької-Холодної
Література споконвіку є всеохоплюючим видом мистецтва, що, мов магніт, намагався втілити в собі й інші, щоб справити бажаний вплив на емоційний стан читача. Таким чином явище екфрази фігурує у безлічі текстів різних епох. Особливо це стосується періоду кривавого ХХ століття. А, як помічаємо, страшні події мають особливий вплив на народження нового мистецтва, що створює такий собі дисонанс.
Прикладом цього є поезії Наталії Лівицької-Холодної, яка належала до групи відомої Празької школи — людей, об'єднаних дотичними обставинами, що окрім літераторства, на території перебування мали контакт з представниками інших видів мистецтва. Це ж своєю чергою вплинуло й на творчість.
Поетеса висвітлила в тексті насолоду відчуття вловленого в музиці спокою, що своєю меланхолією надихає нові роздуми, ідеї, прагнення. Вловлюючи весь символізм, розуміємо, що музичність поезії наповнена різноманіттями й антитезами.
«Такий спокій спливає на мене в мій щоденний вир, коли чую етюди Шопена,…», — власне музичні етюди Шопена є цим самим символом революційности й прагнень не здаватись і просуватись уперед. І власне цей натхненний настрій мелодій надає такої собі сили поезії. Варто зазначити, що значимою є згадка Шопена як композитора родом з Польщі, зважаючи на тогочасне становище Польщі. Цей факт додає своєрідного настрою й особливо посилює музичність поезії.
«…чи Баха Wohltemperietre Klavier», — згадана композиція є неабияким символом насиченого ходу життя, сповненого низки викликів, що час від часу минають, переходять у певну помірність — і все ж з'являються знову й знову.
Кольороназв у поезії немає, однак привертають увагу рядки: «…і жадобою ваблять соти ці, що в них меди нових процвітань». Адже медовий колір і є символом такого собі спокою, який авторка бачить у нових кроках і нових прагненнях, а також питаннях, що потребують часу й зусиль для отримання відповідей.
Отож, Наталя Лівицька-Холодна через перетин із мистецтвом з використанням зазначених символів воліла висвітлити тему того, що життя не може бути монотонним, а сповнене різних контрастів, які необхідно пройти в обладунку з ідей і бажання нового. Цим же авторка проявила факт, що бачить спокій через жагу рухатись далі й окрему революційність
Примітки
Джерела Кочерга С., Вісич О. Літературознавча інтермедіальність: генеза і сучасні горизонти. Острог, 2023 Циховська Е. Теоретичні дилеми поняття інтермедіальності. Слово і час. 2014. № 11. С. 49-59