Рух Богинь — відроджувальний неоязичницький релігійний рух, який включає духовні вірування та практики, які виникли переважно в західному світі (Північна Америка, Західна Європа, Австралія та Нова Зеландія) протягом 1970-х років. Рух виріс як реакція як проти авраамічних релігій, які мають лише Бога, який називається чоловічими займенниками, так і проти секуляризму. Рух обертається навколо поклоніння Богині та шанування божественного жіночого начала та може включати акцент на жінках або на одному чи кількох розуміннях статі чи жіночості.
Рух богинь є широко поширеним нецентралізованим напрямом у сучасному язичництві, і тому в ньому немає централізованих принципів віри. Вірування та звичаї адепток та адептів Богині дуже відрізняються, від імені та кількості богинь, яким поклоняються, до конкретних ритуалів і обрядів, які використовуються. Деякі, такі як Діанік Вікка, поклоняються виключно жіночим божествам, а інші ні. Системи вірувань варіюються від монотеїстичних до політеїстичних і пантеїстичних і охоплюють низку богословських різновидів, подібних до тих, що існують у ширшій неоязичницькій спільноті. Загальноприйняте плюралістичне переконання означає, що адептки та адепти Богині, які себе визначили, теоретично можуть поклонятися будь-якій кількості різних жіночих божеств з різних культур і релігій у всьому світі. Виходячи зі своїх характеристик, рух Богині також називають формою культурної релігійності, яка стає все більш різноманітною, географічно поширеною, еклектичною та більш динамічною в процесі.
Тло
У ХІХ столітті деякі феміністки першої хвилі, такі як Матильда Джослін Ґейдж і Елізабет Кеді Стентон, опублікували свої ідеї, що описують жіноче божество, тоді як антропологи, такі як Йоганн Якоб Бахофен, досліджували ідеї доісторичних матріархальних культур Богинь у Середземноморському регіоні. Є також посттрадиційні феміністки-адептки Богині, які стверджують, що жіночі теології є більш давніми, вони виникли в доісторичній Європі та навколо неї під час періоду верхнього палеоліту або 30 000 років тому: гіпотеза Великої Богині. Кажуть, що ці теології були придушені на заході, коли християнство оголосило поза законом усі дохристиянські релігії серією едиктів Феодосія I. Ці ідеї отримали додаткову силу під час фемінізму другої хвилі. У 1960-х і 1970-х роках феміністки, які зацікавилися історією релігії, також посилалися на роботи Гелен Дінер (1965), чия книга «Матері та амазонки: Нарис жіночих імперій» була вперше опублікована німецькою мовою в 1932 році; Мері Естер Гардінґ (1935), перша значна юнгіанська психоаналітикиня у Сполучених Штатах; Елізабет Ґулд Девіс (1971); і Мерлін Стоун (1976).
З 1970-х років Духовність богині став відомим міжнародним культурним рухом. У 1978 році широко передруковується есе Керол П. Кріст «Чому жінкам потрібна богиня», яке наводить аргументи на користь концепції існування давньої релігії верховної богині, було представлене як основна доповідь до аудиторії з понад 500 осіб на конференції «Відродження великої богині» в Каліфорнійському університеті в Санта-Крус; вона була вперше опублікована в The Great Goddess Issue в «Єресі: Феміністичне видання про мистецтво та політику» (1978). Керол П. Кріст також була співредакторкою класичних феміністичних релігійних антологій «Плетиво візій: Нові візерунки феміністичної духовності» (1989) і «Піднесення жіночого духу» (1979/1989); останнє включало її есе «Чому жінкам потрібна богиня».
З 1974 по 1984 рік WomanSpirit, журнал, який редагували в Орегоні Жан і Рут Маунтінґроув, публікував статті, поезію та ритуали жінок, досліджуючи ідеї та почуття щодо жіночого божества. Журнал The Beltane Papers, який почав виходити приблизно в той же час, продовжував виходити до середини 2011 року. У 1983 році Джейд Рівер і Лінні Леві заснували Міжнародне Реформатське згромадження Божої Матері (RCG-I) у Медісоні, штат Вісконсін. RCG-I продовжується сьогодні з групами під назвою «Кола» в багатьох місцевостях США, а також освітньою програмою, підготовкою жриць і висвяченням. Рух Богині знайшов свій голос у різних фільмах і самвидавних медіа, таких як трилогія «Жінки та духовність», знята Донною Рід для Національного кінематографічного управління Канади.
Термінологія
Пов'язані терміни, які іноді використовуються в рамках руху, включають таке:
Богині стосуються місцевих або конкретних божеств, чітко пов'язаних із певною культурою та часто з певними аспектами, атрибутами та силами (наприклад: месопотамська богиня Інанна / Іштар; Афіна; або індуїстські богині, такі як Сарасваті, богиня навчання, поезії, музики, натхнення та мудрість; і Лакшмі, богиня багатства та суверенітету). Богиня або Велика Богиня — жіноче божество, яке вважається основним. Така релігійна система історично існувала в багатьох культурах, хоча й не під тими самими назвами й не обов'язково з тими ж рисами. Якщо є бог чоловічої статі, він часто розглядається як рівний їй, або його сили можуть розглядатися як похідні від неї. Ці терміни зазвичай не розуміють як позначення одного божества, яке є ідентичним у різних культурах, а скоріше це концепція, поширена в багатьох стародавніх культурах, яку учасники руху богинь хочуть відновити. Коли про Богиню говорять як про особистого опікуна, як-от «моя Богиня», це означає «мій світогляд у духовності Богині». Духовність богині іноді використовується як синонім руху богині, а іноді як духовна практика, яка є частиною руху богині. Це також може стосуватися етосу руху Богині, особливо коли використовується для побудови християнства як діаметральної протилежності Богині. Тут цей термін стає відмінною концепцією, яка відрізняє рух від християнства з невеликим місцем для збігів. Божественність (термін) — нещодавній внесок у словник богинь, який, можливо, походить з однойменного британського журналу Goddess, випливаючи з припущення Мері Дейлі про те, що божество надто динамічне, перебуває в процесі і постійно змінюється, щоб бути іменником, і краще говорити про нього як про дієслово (Daly 1973). Божественність може також означати божественну культуру, божественний спосіб життя, божественну практику або «моє божественне», тобто моє індивідуальне тлумачення та досвід божества. Жриця — жінка, яка присвячує себе одній або кільком богиням. Жрецтво може включати або не включати керівництво групою, і може включати або не включати законне висвячення. Аналогічним терміном для чоловіків є «жрець». Однак не всі, хто присвячує себе Богині або богиням, називають себе жрицею (або жерцем). Теалогія — це термін, перше використання якого в контексті феміністського аналізу релігії та обговорення богині зазвичай приписують Наомі Ґолденберґ, яка використала цей термін у своїй книзі «Зміна богів». Він замінює грецький префікс жіночого роду «теа-» на нібито загальне використання грецького префікса чоловічого роду «тео-». Це відноситься до діяльності визначення значення Богині на противагу теології, яка розмірковує над значенням Бога. Часто використовується для позначення аналізу думок Богині та містицизму, воно також може використовуватися більш вільно для позначення будь-якого божественного, а не лише божественного, як у медитації, етиці, ритуальній прагматиці.
Використання великих літер у таких термінах, як «Богиня» та «Богині», зазвичай залежить від автора чи інструкцій зі стилю публікацій чи видавців. Члени спільноти Goddess зазвичай вважають правильним писати слово «Goddess» з великої літери, але це не обов'язково, коли вживаються загальні посилання, як у слові «bogdesses».
Використання міфологічних матеріалів Учасники руху богинь часто посилаються на стародавню релігію та міфологію. Деякі скептики стверджують, що вони були реконструйовані за стародавніми джерелами, а інші є сучасними винаходами. Справді, ці міфи не тлумачаться буквально, а радше образно чи метафорично, як відображення стародавнього розуміння та світогляду. Наприклад, міфи про створення не розглядаються як суперечливі науковому розумінню, а скоріше як поетичні, метафоричні твердження, які сумісні, наприклад, з теорією еволюції, сучасною космологією та фізикою. Міфологічні джерела руху Богині часто вважаються сучасними реконструкціями стародавніх міфів, які передували «патріархальному періоду», гіпотезі Великої Богині, на яку вплинула курганна гіпотеза, і тому про них було написано дуже мало. Окрім віддзеркалення стародавнього розуміння цього, є прихильники, які також звертаються до сучасної науки та літератури, як-от «Біла богиня» Роберта Грейвза. Деякі тлумачення грецької міфології в цьому творі (базовані головним чином на «Золотій гілці» Джеймса Фрейзера, як-от щорічне жертвоприношення короля, який представляє бога) були прийняті як основа для опису старіння та омолодження богині з порами року. Міф про Деметру та Персефону часто переосмислювався.
Поширеним твердженням у русі богині є те, що міфи з нібито стародавніх матріархальних суспільств стояли за ключовими елементами християнства, зокрема у переконаннях, що «матріархати, які сприяли поклонінню богині, вплинули на ставлення ранніх християн до Марії» і що «католицька церква спочатку була матріархатом з Марією Магдалиною, а не Петром, як головою». Рух Богині розглядає відданість християнським фігурам жіночої статі, таким як святі жінки, як продовження стародавнього поклоніння Богині.
Теологія
Духовність богині демонструє різноманітність: жоден центральний орган не визначає її догму. Тим не менш, існує консенсус щодо деяких питань, таких як: Богиня щодо політеїзму, монотеїзму та пантеїзму; іманентність проти трансцендентності та інші способи розуміння природи Богині. Існує також згода, що Богиня виконує основні функції розширення прав і можливостей жінок і сприяння етичним і гармонійним стосункам між різними народами, а також між людьми, тваринами та природою.
Одна чи багато? Одне питання, яке часто задають, полягає в тому, чи вірять прихильники Богині в одну Богиню чи багато богинь: духовність Богині монотеїстична чи політеїстична? Це не є проблемою для багатьох учасників руху Богинь, чия концепція божественності є більш всеохоплюючою. Терміни «Богиня» або «Велика Богиня» можуть здаватися монотеїстичними, оскільки використовується іменник в однині. Однак ці терміни найчастіше використовуються як код або скорочення для одного або всіх із наведених нижче: для позначення певних типів доісторичних богинь; охоплювати всіх богинь (форма генотеїзму); звернутися до сучасної метафоричної концепції жіночого божества; щоб описати вид енергії або процес.
Концепція єдиної божественної істоти з багатьма проявами не є новим розвитком думки: вона була головною темою в Індії протягом багатьох століть, принаймні, ще в V столітті, хоча гімни в ранніх Ведах також говорять про концепцію єдиного Божества — багатьох богинь.Jayran, Shan. Presentation at Goddess Studies Colloquium. Bristol, United Kingdom (2000).
Всередині чи без? Інший предмет дискусії полягає в тому, чи є Богиня іманентною, чи трансцендентною, чи тим та іншим, чи чимось іншим. Стагавк говорить про Богиню як про іманентну (включає всю природу), але іноді також одночасно трансцендентну (існує незалежно від матеріального світу). Багато авторів Богині погоджуються і також описують Богиню як іманентно пантеїстичну та панентеїстичну. Перше означає, що Богиня вливається в і через кожен окремий аспект природи — кожне дерево, травинку, людину, тварину, планету; останнє означає, що все існує всередині Богині.
Стагавк також говорить про Богиню як про психологічний символ і як про «явну реальність. Вона існує, і ми створюємо Її» (курсив її). Керол П. Кріст (2003) описує те, що вона бачить як подібність між теологією Богині та теологією процесу, і пропонує теологам Богині прийняти більшу точку зору процесу.
Божество проти метафори