Вільям Орвіл Дуґлас (; , Мейн Тауншип, Оттер-Тейл, Міннесота, США — , Бетесда, Меріленд, США) — американський юрист, який був головою Комісії з цінних паперів та бірж США з 1937 до 1939 року та суддею Верховного суду США з 1939 до 1975 року. Дуґлас перебував на посаді судді Верховного суду довше, ніж будь-який з інших суддів — 36 років та 200 днів. Він вважається одним з найбільш ліберальних та впливових суддів Верховного суду. Дуґлас був першим суддею Верховного суду США, який найняв жінку помічником (судовим клерком).
Життєпис Народився в Мейні, Міннесота 16 жовтня 1898 року. Він був другої дитиною з трьох дітей пресвітеріанського священника Вільяма Дуґласа та Джулії Бікфорд Фіск Дуґлас. В 1902 році Дуґласи переїхали до Шандона, Каліфорнія. 1904 року родина переїхала до Клівленда, Огайо, до нового пасторату батька Вільяма. Батько Вільяма сильно хворів, і сім'я вирушила для Портленда, Орегон, де Дуґласу-старшому мали зробити операцію. По дорозі до Портленда, Джулія вирішила залишити дітей в Якімі, штат Вашингтон, де проживала її сестра. Невдовзі після операції батько Вільяма помер, і, мати, вирішила залишитись жити в Якімі.
Життя усіх пресвітеріанських священників було застрахованим, і після смерті чоловіка, Джулія отримала страхову виплату і на ці гроші придбала будинок в Якімі. Крім того, місцева пресвітеріанська рада виплачувала Джулії пенсію. Вільям намагався матеріально допомагати родині, виконуючи різні роботи: мийка вікон, збирання фруктів в місцевих садах, прибирання. Коли Вільям став трохи дорослішим, він у вільний від школи час розносив газети.
У 1916 році Вільям закінчив Якімську середню школу (зараз — школа ім. А. Ч. Девіса) і йому випала честь читати прощальну промову. Дуґлас отримав стипендію та вступив до Вітмен-коледжу, що знаходиться в місті Волла-Волла, штат Вашингтон.Вільям працював на різних роботах, щоб профінансувати своє навчання. Влітку він працював в різних місцях країни. В коледжі Дуґлас приєднався до братерства Фі-Бета-Каппа. Дуґлас також брав участь в багатьох видах студентської діяльності: в ораторських змаганнях, в змаганнях з тенісу, в політичному клубі та в студентському самоврядуванні. Крім того, він грав у студентських спектаклях та писав для літературного журналу. Дуґлас брав участь у студентських дебатах. Зокрема, він представляв Вітмен-коледж в дебатах з командою Університету Вашингтона в 1919 році.
У 1920 році Дуґлас закінчив коледж та подався на стипендію Родса, міжнародну стипендію, що давала змогу навчатись в Оксфордському університеті. Дуґлас мріяв вивчати англійську в Оксфорді, а потім працювати викладачем в коледжі чи університеті. Однак він не отримав стипендії. Він повернувся до Якіми та прийняв пропозицію працювати вчителем англійської та латинської мов в Якімській середній школі. Крім того, він влаштувався на неповний робочий день у місцеву газету — The Yakima Daily Republic. Він також писав для дешевих журналів, а також написав кілька бульварних романів під псевдонімом Вільяма Фрейзера. Працюючи в школі, Дуґлас почав обмірковувати юридичну кар'єру та відвідувати судові засідання, які проводив місцевий суддя Френк. Г. Радкін. 1921 року в Дуґласа зав'язуються стосунки з його колегою в школі, вчителькою латинської мови Мілдред Рідл. Крім того, він подав заявку на вступ до Колумбійської школи права, і був прийнятий. Перед тим, як залишити Якіму, він освідчився Мілдред. Пара вирішила, що Мілдред залишатиметься в Якімі допоки Дуґлас навчатиметься в школі права.
У 1922 році Дуґлас прибув до Нью-Йорка для навчання в Колумбійській школі права. Щоб фінансувати своє навчання, Дуґлас підробляв репетиторством, а також редагував підручники з права. Влітку 1923 року він приїхав в Ла-Гранд, Орегон, де тоді була його наречена Мілдред, і одружився з нею. Восени 1923 року пара повернулась до Нью-Йорка, однак, через те, що Мілдред знайшла роботу тільки в Нью-Джерсі, вони проживали окремо.
На другому курсі наставником Дуґласа став викладач предметів «Агентські відносини» та «Продаж рухомого майна» Вільям Апергіл Мур. Підхід Мура до права називався юридичний реалізм: для вирішення реальної проблеми застосовувалась комбінація юридичних методів, а також методів соціальної науки, і оцінювались реальні наслідки застосування тієї чи іншої правової доктрини. Мур найняв Дуґласа науковим співробітником, який допомагав йому редагувати збірники із юридичних справ. Дуґлас також супроводжував Мура в його оглядовому турі Портлендського виробника цементу для підготовки справи, що слухалась у Верховному суді. Крім того, на другому курсі Дуґлас увійшов до редакційної ради юридичного журналу Columbia Law Review. Дуґлас також подався на позицію помічника судді Верховного суду, Гарлана Ф. Стоуна, колишнього декана Колумбійської школи права, але ця позиція дісталась іншому студенту.
У 1925 році Дуґлас закінчив Колумбійську школу права і почав працювати в престижній юридичній фірмі на Волл-стріт Cravath, Henderson & de Gersdorff, а також викладати в Колумбійській школі права. 1927 року Дуґлас покинув роботу в юридичній фірмі, курс, який він викладав в Колумбійській школі права, був завершений, і Дуґлас вирішив повернутись до Якіми та відкрити невелику юридичну практику. Однак прибувши до Якіми, Дуґлас зрозумів, що в місті існував лише невеликий ринок для юридичних послу, і вирішив повернутись до Нью-Йорка.
У Нью-Йорку Дуґлас продовжує викладати в Колумбійській школі права, зокрема, такі предмети, як «Цінні папери І» та «Цінні папери ІІ». 1928 року Дуґлас почав викладати фінансове право в Єльській юридичній школі. Біржовий крах 1929 року та пізніша Велика депресія викликали надзвичайний інтерес до сфери, в якій спеціалізувався Дуґлас, — ринок цінних паперів. З 1929 до 1932 року Дуґлас співпрацював із «Проєктом невдалого підприємництва», створеного Міністерством торгівлі США. В рамках цього проєкту Дуґлас збирав матеріал щодо банкрутства підприємств, а також працював над необхідністю реформування законодавства про банкрутство.
У 1932 році Дуґлас стає Стерлінгським професором комерційного та корпоративного права в Єльскій юридичній школі у визнання його зростаючої репутації. 1934 року Дуґлас опублікував в юридичному журналі Harvard Law Review статтю під назвою «Захисні комітети при реорганізації залізниці» (), спираючись на матеріал зібраний під час дослідження банкрутства, а також на досвід реорганізації збанкрутілої залізничної компанії, який він отримав, коли працював в юридичній фірмі на Волл-стріт. Ця стаття привернула увагу юриста Джеймса Лендіса, який тоді працював членом Комісії з цінних паперів і бірж США. Лендіс був настільки вражений статтею Дуґласа, що вмовив Комісію найняти його на роботу. Так у 1934 році Дуґлас стає працівником Комісії США з цінних паперів і бірж, а саме — директором із захисних комітетів. На цій посаді Дуґлас керував дослідженням Комісії щодо захисних комітетів, зокрема вивчаючи питання, чому маленькі інвестори були менше захищеними в справах реорганізації в рамках банкрутства. 1936 року бізнесмен та політик Джозеф Патрік Кеннеді, батько майбутнього президента Джона Кеннеді, пішов у відставку з посади голови Комісії США з цінних паперів і бірж. Джеймс Лендіс став новим головою, а місце Лендіса як члена Комісії зайняв Вільям Дуґлас.
На посаді члена Комісії з цінних паперів і бірж США Дуґлас агресивно проштовхував ідею відповідальності бізнесу з цінних паперів та саморегулювання, підсиленого регулюванням Комісії. 1937 року Лендіс пішов у відставку з посади голови Комісії США з цінних паперів і бірж і рекомендував призначити Дуґласа на своє місце. Президент США Франклін Рузвельт подзвонив Дуґласу із пропозицією обійняти посаду голови Комісії, і Дуґлас погодився і так, у 1937 році став головою Комісії.
У 1939 році Франклін Рузвельт вирішив призначити Дуґласа суддею Верховного суду США замість Луї Брендайса, який пішов у відставку за станом здоров'я. Через два тижні після призначення, Сенат надав згоду на призначення Дуґласа у співвідношенні 64 до 4-ох. Дуґлас залишався на посаді судді Верховного суду протягом 36-и років, більше ніж будь-який із суддів Верховного суду.
При підготовці до президентських виборів 1944 року Рузвельт розглядав Дуґласа як можливого кандидата на пост віце-президента. Рузвельт заявив своїй команді, що він обирає між Генрі Воллесом, тодішнім віце-президентом, та Дуґласом. Однак, вже перед з'їздом Демократичної партії США обговорювалась кандидатури Гаррі Трумена та Дуґласа. Врешті Рузвельт зупинив свій вибір на Трумені. В процесі підготовки до президентських виборів 1948 року Трумен пропонував Дуґласу стати кандидатом у віце-президенти США, але той відмовився. В 1952 році, коли чинний президент США Гаррі Трумен вагався, чи виставляти свою кандидатуру на майбутні президентські вибори, Дуґлас написав Трумену листа, в якому заявив, що готовий піти з посади судді Верховного суду та взяти участь у виборній кампанії, агітуючи за нього. Він писав: «небезпека для країни є настільки великою, що я б з радістю залишив суд та пустився б в агітаційну подорож для Вас». В Білому домі цей лист отримали вже після того, як Трумен оголосив, що не буде балотуватись в президенти на майбутніх президентських виборах.
У 1974 році в Дуґласа стався приступ, внаслідок якого його частково паралізувало. 1975 року він пішов у відставку з посади судді Верховного суду за станом здоров'я. Він помер у віці 81 року 19 січня 1980 року в медичному центрі в Бетесді, Меріленд.
Діяльність на посаді голови Комісії з цінних паперів і бірж США
Реформа Нью-йоркської фондової біржі Ще на посаді Комісії з цінних паперів і бірж США Дуґлас зосередився на реформі Нью-йоркської фондової біржі. Очоливши Комісію, Дуґлас почав перемовини із Нью-Йоркською фондовою біржою щодо реформ. Представники біржі надали свій план реформи, однак він не задовольнив Дуґласа.
Дуґласу не подобалось те, що Нью-йоркська фондова біржа функціонувала, на його думку, як приватний клуб, в той час, коли її діяльність зачіпала громадський інтерес. Зокрема, Дуґлас вбачав проблему в допустимій сфері діяльності біржового трейдера, спеціаліста та дилера, що виконує маленькі замовлення з покупки та продажу цінних паперів. Він стверджував, що серед біржових трейдерів існувала сильна тенденція підкреслювати ринкові коливання шляхом короткого продажу під час падаючого ринку для отримання спекулятивного прибутку та шляхом скуповування коротких позицій у великій кількості з оплатою лише частини вартості цінних паперів під час зростання ринку. На думку Дуґласа біржові трейдери таким чином сприяли гостроті коливань цін на ринку цінних паперів. Дуґлас вказував на те, що ці біржові трейдери домінували в правлінні Нью-йоркської фондової біржі та блокували будь-які реформи, які могли б обмежити їхні можливості для отримання прибутку.
Дуґлас закликав Нью-йоркську фондову біржу до саморегулювання, водночас погрожуючи, що якщо біржа на прийме необхідних заходів з реформування, ці заходи застосує Комісія США з цінних паперів і бірж. Тодішній Президент Нью-йоркської фондової біржі, Чарльз Р. Ґей, не погоджувався із поглядом Дуґласа, що спосіб функціонування біржі негативно впливає на громадський інтерес. Він виступив із заявою, що біржа сумлінно ставиться до своїх громадських функцій та постійно працює над вдосконаленням своїх методів. Він також дорікнув Дуґласу, що той не надав повної статистики, яка б підтвердила те, що члени правління біржи багато торгують на біржі, і, що така торгівля є штучною силою, яка стимулює або загострює цінові коливання.